ієрархічної системи архівних установ, розширенням їхніх функцій і повноважень. Посилення уваги держави до стану архівної справи на сучасному етапі засвідчує Розпорядження Президента України "Про невідкладні заходи щодо збереження національних архівних цінностей України" від 13 квітня 2005 р. № 957, в якому основним завданням архівістів визначено забезпечення збереженості національної архівної спадщини".
Першим кроком до реалізації закладених у розпорядженні положень стали Державна програма розвитку архівної справи на 2006-2010 рр., з сукупним бюджетом близько 0,5 млрд. грн. Виконання програми – запорука стабілізації галузі й наближення усіх сфер діяльності архівних установ до європейських стандартів.
Розділ 3. Архівознавчі дослідження І. Крип'якевича
Наукова діяльність І.Крип'якевича відзначалась високою продуктивністю. Його перу належать понад 850 друкованих праць. Головними напрямами його історичних досліджень у тематико-проблемному плані були: історія України (насамперед, козаччина, історія Галичини), історія культури, джерелознавство.
І.Крип'якевичу вдалося створити власну школу істориків-джерелознавців.
Одним з пріоритетних напрямів наукової праці вченого став пошук та публікація джерел з історії України. Значна їх частина вперше була запроваджена до наукового обігу і поповнила джерельну базу вітчизняної історії. Робота історика в царині археографії розпочалася ще в студентські роки і була пов'язана з ім'ям М.Грушевського, який спрямовував молодого дослідника на пошук, опрацювання і видання архівних джерел. За дорученням АК НТШ, він брав участь в археографічних експедиціях до Кракова (1906), Варшави і Москви (1910) з метою виявлення нових документів з історії козаччини. Результатом роботи І.Крип'якевича в краківських і львівських архівах стала поява ?рунтовного археографічного видання "Матеріали до історії української козаччини: Т. 1. Документи по рік 1631" (1908). У Москві, працюючи в архівах Міністерств закордонних справ та юстиції, а також у Рум'янцевському музеї, науковець виявляв документи про взаємовідносини українського гетьманського уряду з Росією в серед. XVII ст. [8]
Едиційну археографічну спадщину вченого, яка включає видання історичних джерел XVI – 1 пол. XIX ст. можна поділити за тематикою на три основні групи: документи, що стосуються козаччини, пам'ятки з історії церкви, матеріали з історії західноукраїнських земель. Історик був залучений як науковий консультант до підготовки видання збірника документів і матеріалів "Воссоединение Украины с Россией" (М., 1953-1954). В 50-х рр. ХХ ст. І.Крип'якевич був координатором роботи у Львові з розшифрування, передруку та перекладу тексту рукопису Голінського. Видання дипломатарію Б.Хмельницького вченому вдалось завершити лише в 1961 р., видавши спільно з І.Бутичем збірку "Документи Богдана Хмельницького". Археографічні видання вченого відзначались високим рівнем едиційної техніки. Основними характерними особливостями його археографічної роботи над документами були: постійне прагнення до точного відтворення тексту джерела, мінімальне втручання в текст оригіналу, значна увага до довідкового апарату. Передмови І.Крип'якевича до археографічних видань часто переростали в різні за обсягом, але завжди ?рунтовні наукові дослідження. В своїй едиційній практиці науковець використовував кращі зразки вітчизняних і зарубіжних археографічних видань, в основному дотримувався принципів і традицій АК НТШ, діючих археографічних правил. Вчений особисто займався розробкою правил транскрипції текстів, написаних українською мовою XVI-XVIII ст. Науковий портрет І.Крип'якевича як археографа суттєво доповнює підготовлений ним у 1907 р. до друку збірник "Матеріали до історії Львівської Русі (1460-1550)" [8].
Вченому належать окремі праці, присвячені аналізу археографічної діяльності його попередників, рецензії на публікації джерел його сучасниками.
Частина археографічних проектів, що не були реалізовані І.Крип'якевичем, втілюються в життя сучасними науковцями, що свідчить про цінність та актуальність його задумів.
Фундаментальні монографії та численні наукові розвідки вченого були написані на основі багатого джерельного матеріалу. Важливим внеском І.Крип'якевича в практичне джерелознавство стали його спеціальні дослідження, присвячені літописам, мемуарам, епістолярію та актам, зокрема універсалам Б.Хмельницького. Особливу увагу вченого привертали літописи Галичини та мемуари українців XVI-XVIII ст., козацькі літописи. І.Крип'якевичу належить велика заслуга в систематизації документальних та наративних джерел з середньовічної історії Галичини. Предметом дослідження вченого були також джерела з історії Поділля, основний масив яких складав актовий матеріал.
І.Крип'якевич приділив значну увагу принциповим теоретичним питанням джерелознавства, передусім дефініціям. Вчений дав визначення історичного джерела, класифікував джерела за їх походженням та практичним використанням, значну увагу приділив типології письмових історичних джерел. І.Крип'якевич був визнаним фахівцем джерелознавчої критики. Характерною рисою наукового доробку вченого було поєднання теорії і практики джерелознавчого аналізу і синтезу.
Значна частина наукових праць академіка присвячена спеціальним історичним дисциплінам (бібліографія, дипломатика, сфрагістика, нумізматика і ін.) а також спеціальним галузям історичної науки (історіографія, архівознавство, історична географія). Вчений гостро відчував потребу в розробці проблем джерелознавства, археографії, бібліографії, архівознавства, картографії, краєзнавства, був ініціатором створення відповідних інституцій, автором і натхненником багатьох творчих планів.
Усе життя І.Крип'якевича приваблювала методика історичного дослідження. Це підтверджує і його викладацька діяльність: читання курсу з методики історичних дослідів в Українському таємному університеті у Львові, пізніше заняття з аспірантами Львівського університету ім. І. Франка, консультації для молодих наукових співробітників у Інституті суспільних наук АН УРСР.
І.Крип'якевич розкрив значення методу історичного дослідження та окреслив завдання історичної методики. Спираючись на глибокі знання джерел історії України, вчений висвітлив такі важливі питання методики історичного дослідження, як вибір теми і план праці, виписки з джерел, прочитання тексту, встановлення первісного тексту, його інтерпретація, проведення атрибуції, встановлення дати і місця виникнення джерела, дослідження автентичності, оригінальності, вірогідності джерел [8].
І.Крип'якевич розкрив питання про синтез зібраних даних. Він приділив увагу розподілу матеріалів, встановленню зв'язків між фактами, викладу результатів дослідження, опублікуванню праці.
Методичні поради І.Крип'якевича щодо історичних досліджень, які були концентрованим викладом його практичного досвіду з джерелознавчого аналізу і синтезу, стали науковим заповітом
