За польським переписом 1578 року:

- греко-католиків налічувалося 284 чоловік;

- православних 181 чоловік;

- євреїв 10 чоловік [19,с.73]

На місці, де тепер долина, біля Бабачки Марії та Антосихи Марії була рівнина. У 1650 – 1660 рр. тут побудували цегельню. На городах Нартовського Кароля та Марії Адамихи стояв цегляний будинок – контора, в ньому була розміщена каса, де виплачували гроші робітникам цегельні (ще й тепер на цьому місці знаходять люльки і дрібні монети). На цих городах був знайдений медальйон, на якому зображений собака, на ньому написано Gmina Zahalpol .2. p Kolomyja. Це свідчить про те, що у пана чи пані був собака, який носив цей медальйон.

Пани часто переманювали людей до себе на роботу, даючи їм на пев-ний час користуватися полем, давали матеріали для будування житла, допомагали фінансово. Одним із перших поселенців села був огородник у пана Петро Танасійович Надурак. Останній був Мусіловський Матвій Миколайович. Часто пани привозили в село польських селян, яким надавали великі пільги, порівняно з місцевими. У долині біля обійстя теперішнього жителя Мельника Пилипа було озеро, в яке впадала річка. При її гирлі стояв водяний млин з вітряком, збудований приблизно в 1660 –

1670 рр. Другий водяний млин був на Млинівці (притока річки Турки), він проіснував до 1650 – 1700 рр. Очевидно, ця господарська споруда давала неабиякі прибутки.

На місцині, що називається Глибока, що біля пасовиська, була дерев’яна церква. У 1676 році вона чомусь пішла під воду. Можливо, її затягнула трясовина. Старожили розповідають, що десь приблизно в 1678 – 1679 рр. місцеве болото затягнуло під землю корову. Євдокія Матвіївна Мельничук згадує, що її батько, Матвій Михайлович Надурак, добре знав те місце, де знаходилася церква. Стверджує, що він навіть рукою у джерелі намацував хрест від дзвіниці. Старі люди розповідають, що у Великодні свята на місці джерела, де потонула церква, якщо прикласти вухо до землі або нахилитися над джерелом, ще можна почути Великодні дзвони. Також про цю церкву існує легенда

«Великодні дзвони»:

На Великдень чоловік орав волами поле, бо у всі інші дні працював на панщині у пана. Всі люди йшли до церкви, оскільки було велике свято. Правилась служба. До чоловіка прийшла дружина, принесла йому обідати. Коли вона порівнялася з чоловіком, задзвонили дзвони. Жінка спересердя сказала: «Всі люди, як люди – до церкви йдуть, а ти, безбожнику в такий день ореш. Пропади ти пропадом, і поле твоє, і мука моя…». Як тільки вона вимовила прокляття, сталося диво: нива, воли, чоловік з плугом, жінка, церква з людьми пішли у безвість, поглинула їх сира земля, а на місці церкви утворилося джерельце, чиста та холодна вода витікає з нього, ніби сльози грішних людей, що загинули в знак попередження, щоб інші не нехтували великими святами, а також боялися сили Божої.

Давню назву зберегло поле, котре знаходиться недалеко від польової дороги, що веде на Гвіздець, та від великого лану (а ще його називали Чорний лан), який знаходиться у напрямку на Підгайчики. Поле називалося Жолобні, а названо його від подоби, яку воно має, – від угнутості, заглиблення у вигляді жолоба.

За часів панської Польщі в селі була рільнича школа(2 класи)-Вчителі були тільки поляки: пані Іда, пані Любчинська [ 1,c.63]

Розділ 3. Село під владою Австрії 1772 - 1918 рр.

Після першого поділу Польщі (1772 року) до складу Росії відійшла частина Білорусії а до Австрії – Східна Галичина, а в 1774 Австрія захопила Буковину. З приходом Австрійської влади на цих землях нічого не змінилося, в органах самоуправління як і раніше залишилися польські пани, які продовжували гнобити український народ. Звичайно що одночасне панування поляків та австрійців, лягла важким тягарем на плечі селян.

6 травня 1848 року відмінено кріпосне право. На знак скасування панщини в селі побудований кам’яний хрест (він знаходиться обабіч нинішньої головної вулиці села). Вимурував його Дячук Василь. Загалом, на території села було кілька пам’ятних хрестів, та всіх їх зруйнували в часи войовничого атеїзму у 50 – 60 рр. ХХ століття. У 1800 році у Загайполі поселилися іноземці, яких в селі називали мазурами (це були польські переселенці), а вулицю, на якій вони мешкали, нарекли Мазурською. Тепер ця вулиця називається Польською (на даний час тут проживають Мельник Василь, Ільків Ганна). У 1805 році була збудована перша залізниця: «Коломия – Гвіздець – Городенка» (залізниця проходить між селами Підгайчики і Загайпіль). Коли прокладали залізну дорогу, пан дорого платив людям за ті їм належні землі, на яких прокладали колію (за розповіддю Надурак Марії, найстаршої жительки в селі, якій зараз 103 роки). Село Загайпіль належав до гміни(округу) Загайпіль, циркуляр Заліщики, з 1811-циркуляр Коломия. [ 3,c.246].

Станом на 1. 09. 1934 року, село Загайпіль Коломийського повіту належало до гміни Гвіздець- місто[ 6,c.184], [ 8,c.169]

З 1854 року село Загайпіль належало до Коломийського округу Гвіздецького повіту Станіславського окружного суду[ 5,c.334]

Де поляки у 1885 році збудували костел, раніше була друга корчма, управителем якої був єврей, прізвище якого не збереглося. Будівля польського костелу збереглася до нашого часу. У 1894 р., вище теперішнього села Загайпіль, на Великому лані поселилася 21 родина німецьких колоністів, у селі їх називали «швабами», згодом, у 1939 р., вони виїхали до Німеччини. Станом на 1921 рік в селі було 224 будинки, і