війна 1914 – 1918 років. Приблизно 30 загайпільців загинули, багато повернулося каліками. Старожили згадують місцину Хрестовні. Розповідають, що на цьому полі знаходили багато хрестів. Можливо, це місце пов’язане з Першою світовою війною, але сучасні жителі Загайполя, навіть найстаріші, нічого пояснити вже не можуть. Радянська влада прийшла на Прикарпаття у вересні 1939 року. Цей прихід називають «першими совітами». Жертвами репресій 1939 – 1940 років стали сім’ї Сумари, Шпінерів. 26 жовтня 1939 року у с. Загайполі вперше було продемонстровано кіно (за розповіддю Данилюк Є В).
Розділ 4. Село у 1941-1945 роках. Боротьба за волю України
Як ми вже знаємо, в 1939 році вступом німецьких військ на польські землі, була розпочата друга Світова війна. На СРСР німці напали 22 червня 1941 року. Багато чоловіків із Загайполя радянською владою були мобілізовані на фронт. У роки Великої Вітчизняної війни загинуло 123 загайпільців. А 33 з них було вбито під час війни в селі. Це: Надурак Іван Антонович, Надурак Михайло Васильович, Надурак Василь Іванович, Петруняк Максим Гнатович, Никифорак Михайло Іванович, Рибак Василь Михайлович, Махетчук Іван Михайлович, Попелюк Йосип Петрович, Курдибан Василь Петрович, Довганюк Василь Михайлович, Лесюк Василь Іванович, Надурак Матвій Михайлович, Надурак Дмитро Васильович, Семчук Іван Петрович, Луцик Іван Михайлович, Довганюк Іван Васильович, Венгриновський Казимир Васильович, Курдибан Дмитро Васильович, Хриптюк Петро Миколайович, Хриптюк Василь Миколайович, Тимофійчук Микола Васильович, Надурак Іван Михайлович, Венгриновський Михайло Васильович, Мельник Іван Петрович, Венгриновський Кароль Петрович, Шкурат Дмитро Васильович, Шкурат Іван Дмитрович, Довганюк Дмитро Михайлович, Рибак Іван Іванович, Рибак Федір Михайлович, Рибак Дмитро Дмитрович, Надурак Іван Михайлович. У центрі села 1965 року було побудовано обеліск Слави на честь воїнів, які загинули на фронтах Другої світової війни. На ньому напис: «Слава героям», на бетонних плитах написані імена полеглих воїнів. Щорічно 9 травня, на день Перемоги, біля обеліска Слави проводиться урочиста лінійка, присвячена пам’яті про тих, хто не повернувся з фронтів війни.(див. додаток № 6) У приміщенні Загайпільської ЗОШ на стіні зроблено стенд «Моє село в роки війни», на якому зібрано фотографії воїнів-односельців. [ 15, c-52]
Та повернемося до часів німецької окупації. 3 липня 1941 року Загайпіль окупували німці. Відразу ж було встановлено німецький порядок (Орнунг), призначена нова влада, створене державне німецьке господарство. Десь біля 25 жителів села німці вивезли в Німеччину на примусові роботи. Боїв у селі не було, але протягом 1941 – 1944 років есесівцями було знищено 14 єврейських сім’ї. В цей час у селі були місцеві донощики, які видавали німцям причетних до порушення встановленого режиму. Коли селянин надавав допомогу подорожньому чи брав його на нічліг, або, більше того, з милосердя переховував євреїв або зі співчуття ділився з ними харчами, на нього доносили, внаслідок чого німці таку українську сім’ю безпощадно знищували й не жаліли навіть дітей.
За свідченнями очевидців, 1942 року в селі було засновано Організацію українських націоналістів (ОУН), членами якої були: Надурак Михайло Прокопович, Надурак Петро Максимович, Винничук Ярослав Дмитрович та інші. Серед молоді велася політично-виховна підготовка до боротьби за самостійну, незалежну Україну. На превеликий жаль, серед організації виявився зрадник. Учасників організації було викрито і знищено.
На території села, в урочищі Мельники були два схрони-криївки. Тут перебували воїни УПА: Палагіцький Дмитро Степанович (псевдо «Сірий»), Федорчак Іван Миколайович «Фіфак», Андрійчук Петро Миколайович «Май», Семеняк Іван Олексійович «Явір» – усі родом з села Острівця, Дідик Іван Петрович «Олень» – із села Хвалибоги та уродженець села Загайполя Мельник Йосафат Євгенович – «Залізняк». Холодної зимової ночі стомлені повстанці спали у своїй схованці-криївці міцним сном. Світанок розбудив їх голосним улюлюканням «яструбків», які оточили бункер. Людолови прагнули взяти повстанців живими і запропонували їм скласти зброю. Оунівці зрозуміли, що їх зрадили. Здаватися ніхто не хотів. Хлопці з боєм вискочили з криївки, почалася стрілянина. У нерівному бою повстанці загинули. Довго лежали їхні тіла посеред поля біля криївки, віддані на поталу гайворонню і собакам. Пізніше енкаведисти їх поскидали у криївку [14,с.6 ].
Криївку знайшли та розкопали аж у серпні 1995 року за наполяганням родичів полеглих Ганни Костюк і Євгена Мельника. 25 серпня 1995 року на місці загибелі воїнів УПА, у полі, за селом, відбулася панахида, прах борців за незалежність України було перепоховано на сільському цвинтарі у братській могилі. Перепоховані: Григорій Мельник, інвалід австрійської війни, Йосафат Мельник (був у загоні С.Бандери ), Іван Андрійчук, Іван Федорак, Дмитро Палагіцький з с Острівця.
У селі працювали загони енкаведистів (в народі їх називали «яструбками» від перекрученого російського слова «істребки» – члени «истреботряда»). У повоєнний час їхньою жертвою стала сім’я Сумари. Багато жителів села було вивезено в Сибір: Чердарчука Матвія, Надурак Василину Матвіївну, Шкурата Максима Михайловича, Шкурата Василя Дмитровича, сім’ю Цибулька Степана та інших, (за розповіддю Чердарчук Мирослави – дочки Чердарчука Матвія, родина якої була вивезена).
На межі трьох сіл: Загайполя, Назірної і Кобильця до Другої світової війни була могила січових стрільців, зруйнована і розорена в 1950 році. У липні 1994 року на цьому місці збудовано і освячено хрест на честь 21 полеглого воїну УПА (на честь 50- річчя УПА).
У радянські часи (1980-1990рр) в Афганістані служили вихідці із Загайполя брати Козаріз. В. Г та Козаріз. В.Г. Під час проходження служби в армії, у мирний час, загинули Григорак Михайло Юрійович, Надурак Іван Яремович,
