територію до води і за водою. В Турку впадає потічок Млинівка. Засноване село Мельниками, Рибаками, Надураками. Ці люди були першими його поселенцями, коріннями жителями села. Щодо прізвища Мельник існує оповідь про те, що в село прийшов чужий чоловік і поселився біля річки. З часом зробив млин і був у ньому за мельника. Звідси і одержав своє прізвище, а місцина, де він жив, стала називатися Мельниками. Це був присілок, що складався з 4 – 5 хат за селом. Прізвище Рибак походить від основного промислу чоловіків цієї родини. У річці вода була глибока й чиста, в ній плавала велика риба, її можна було ловити руками. В очеретах водилася дика птиця: качки, гуси. Вода у Турці була глибокою, у ній колись купали коней, на її бистрій течії крутилися колеса водяних млинів (спочатку одного, пізніше – двох).
Про походження прізвища Надурак існує легенда:
У часи монголо-татарської навали в ясир до ординця потрапив хлопець. Господар полюбив його за доброту і працьовитість. Оскільки синів у нього не було, взяв його за сина. Пройшли роки, хлопець зробився красивим юнаком, і старий надумав його оженити. Та хоча хлопець й не перечив названому батькові, все-таки в нього на думці було одне – повернутись у рідний край. Юнак ходив у степ – заготовляти сіно коням на зиму і в той час сушив сухарі на дорогу і мовчав. Одного разу, пішовши в степ, він не повернувся до господаря. Подолавши довгу й тяжку подорож, хлопець дістався до своєї етнічної вітцівщини й одружився, але в односельців отримав прізвище Надурак – у знак того, що обдурив неприятеля.
Із розповідей старожилів дізнаємося про те, що в селі була дерев’яна церква, збудована кріпаками польських панів. Казкові ліси на місці Загайполя, чиста і швидка течія річки, береги, наповнені птаством манили до себе багатіїв. На тому куті Загайполя, де зараз вулиця Садова, де знаходяться двори Івана Курдибана, Михайла Стебельського, Михайла Махетського, було старе кладовище (тут хоронили покійників приблизно у 1300 – 1400 рр). Ще й зараз, копаючи тут колодязі, знаходять кістки людей. Після постійних нападів татарів люди перебирались у ліси, щоб врятуватися від поневолення. Основою згадок про татарське поневолення є оповідки старожилів про село Петрівці (знаходилось біля теперішнього села Кобилець у напрямі на Снятин), яке було спалене татарами. Про неодноразове вторгнення татарських орд свідчить і той факт, що й зараз у Загайполі є урочище, яке називається Могили. Географічно ця місцина найвища. Тут наші предки насипали високий курган, на якому було розміщено вежу (чагу), на цьому місці несли варту охоронці села – сміливі й відважні дозорці. Вони пильно спостерігали: чи не куриться шлях, чи не стогне земля, чи не пахне димом (дозорці мали біля вежі напоготові драбини, порохівниці, бочки з дьогтем). Коли наближалася небезпека, вони сповіщали село, запалюючи на могилах бочку з соломою або з дьогтем. Такі візуальні й нюхові «повідомлення» на відстані давали можливість людям заздалегідь втекти у ліси, сховатися у чагарниках або на болоті від нападників.
Розділ 2. Село під владою Польської корони
Після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія II у 1340 році (який був отруєний), польський король Казимир ІІІ вирішив захопити галицько-волинські землі. Уже у 1349 році за допомогою угорського короля Людовіка ,Казимиру вдалося захопити Львів, звідки було вивезено до Польщі коронаційні відзнаки галицьких земель. Отже, прихід польської влади на західноукраїнські землі розпочався у 1349 – 1377 рр. У ці роки велася жорстока боротьба за землі Галичини і Буковини між двома країнами Польщею і Литвою [ 16, с.110].
Право на володіння землею дістав граф Дідушицький Станіслав Броніславович, що одружився на дочці Йосифа Потоцького. Він поселився на високому горбі, де тепер знаходиться село Малий Гвіздець. Його володіння сягали від села Яблунова до села Острівця. Пізніше пан здавав землі посесорам (орендарям) в реалізацію. Польова дорога, що сполучала село Старий Гвіздець з містом Коломиєю, була замінена на дорогу з твердим покриттям. Поблизу дороги, як ми вже згадували раніше, виникло нове село Пістаї (приблизно 1378 – 1394 рр.) через село протікала річка Біла, яка зникла у 1676 – 1680 рр. У 1405 р. польський король надав Коломиї Магдебурзьке право і вітовство. Приблизно в 1700 році була побудована цісарська дорога – гостинець, яка сполучала міста Коломия – Городенка (проходить приблизно за кілометр-півтора від села). Із Загайполя до Коломиї везли на торг збіжжя, свиней, худобу, мед, віск, полотно, сорочки, різну птицю, а натомість купували сіль, коші (кошики), чоловіче та жіноче взуття (чоботи), будівельні матеріали.
Посесором у Загайполі був Калинковський Йсип Казимирович, він створив сад (оарод), розвів у ставах рибу, займався посівом пшениці, керував копальнями пані Яблонської (дочка Дідушицького, що мешкала у Яблунові). Польські пани почали продавати землю у зв’язку з тим, що великі території важко було обробляти. Уже в 1398 – 1401 рр. були продані землі під Підгайцями (тепер с. Підгайчики ). Власницею земель стала Ванда Ясінська, яка раніше мешкала у Перерові. Згодом, за її вказівкою посесор с.Загайполя Калинковський Й. К. побудував панський будинок, і залишився управителем у ньому. При дворі поміщиці були люди, що відповідали за поля, млини, сад, – їх називали гуменні люди. Управителем маєтку пані був чех за походженням Кабат ( на старому кладовищі збереглася його
