Розділ 5. Село у теперішні часи:

а) Історія розвитку культури

Культура народу завжди засвідчує поступ, прогрес і духовні цінності. Оскільки вірування, світогляд і ментальність різних народів – різні, то різні народи мають іншу культуру. Культурні набутки села Загайпіль (архітектура, обробіток землі, народні ремесла, вірування, звичаї) цілком вписуються в культуру Покуття та його етносу – бойків.

До 1900 року в Загайполі не було загальноосвітньої школи. На місці теперішньої хати Івана Гоха була рільнича школа, її було збудовано у 1902 році. Ця школа давала чотирьокласну освіту, але навчання тривало шість років. Школа була гарна, велика і складалася з трьох приміщень. Основою школи була чистота та порядок. При школі була «шатня» (сушила), в якій просушували учнівський одяг, взуття. Щодня діти пили гарячий чай. Дітей вчили два вчителі, через що знання були високі. Школа називалася початковою.

З 1935 року в селі була однокласна а потім двокласна школа, навчання в якій велося українською мовою.[1,c.63,9], [ 9,c.86]

У 1939 році у селі Загайполі Коломийського повіту була початкова рільнича школа І – ступеня. В цій школі навчали дітей сільському господарству (жати, в'язати снопи, косити).[ 2,c.120]

Із розповідей старожилів села з 1951 – 1952 навчального року в селі почала діяти семирічна школа. Вона була підпорядкована Гвіздецькому райвно, завідуючим якого в той час був П.М.Єлинюк. Ця «нова» школа знаходилася у маєтку єврея Шпінера Шльоми (орендатора земель пані Ясінської, який пізніше викупив собі її землю, побудував млин і став його власником. (Доля Шпінера – трагічна, всю його сім’ю, як інших євреїв, знищили у 1944 році). Першим директором Загайпільської семирічної школи був Володимир Степанович Вербовий, 1925 року народження, який пізніше вчителював у середній школі с. Росохач, а ще пізніше – працював завідуючим Гвіздецьким райвно. Ще донедавна Вербовий В.С. жив і працював у Івано-Франківську.

Вербовий В. С. був людиною талановитою, чесною, справедливою, він дуже любив школу, дбав про вчителів, був господарем порядним і добрим. З його ініціативи вчителі й учні посадили сад біля школи, доглядали шкільну присадибну ділянку, яка завжди була у зразковому стані. Біля школи викопали став, у ньому водилася риба. Завпедом (завучем) на той час була Клименко Віра Василівна. Класоводами 1 – 4 класів були: Гольштейн Б.Б., Павлюк М.Д, Мельничук Є.М., Моцна Ф.Б.. Вчителем фізкультури був Гайдащук М. В., вчителем математики – Коваль М.М., вчителькою географії та біології – Сокольник Марія Олександрівна. Клименко Віра Василівна і Томаш – вчителі російської мови, Мельник В.К. – викладала історію, Лихацька О.П. – математику. Піонервожатою в школі була Апостолюк Є. В. У стінах цієї школи пізніше працювали такі шановані загайпільцями вчителі: Мельничук Євдокія Матвіївна, Колибаб'юк Лідія Дмитрівна, Сокольник Марія Олександрівна, Мартинюк Ярослава Юріївна, Венгриновська Ванда Казимирівна, Корбутяк Ганна Петрівна, Корбутяк Дмитро Миколайович, Кушнярик Іван Дмитрович, Кушнярик Стефанія Василівна. У школі працювали гуртки: рукоділля – (керувала учителька на прізвище Томаш), літературно – драматичний (вела Мартинюк Ярослава Юріївна), хоровий – Мельник В.К. Вчителі, як це було властиво для радянських часів, проводили агітаційну роботу серед населення, діяв предметний лекторій, в приміщенні колгоспу виготовляли і писали стінгазети (два рази на місяць), проводили вибори, мали чергування, вели записи податків, збирали позику державі (облігації ). За кожною вулицею був призначений учитель.

У школі був бухгалтер – (діловод) – Сенюк Ганна Михайлівна, 1923 року народження. З 1952 – 1953 навчального року за ініціативою директора школи Вербового В. С. та вчителів-активістів було започатковано маленьку шкільну бібліотеку. Приміщення для неї було виділено у фізичному кабінеті. У цій кімнаті було два стелажі, стіл, етажерка. Спочатку книги приносили самі вчителі. Книг було дуже мало 5 – 8, але з кожним роком їх ставало більше.

Проходять роки. Змінюється людське життя. Старіють молоді, старі помирають. Але пам’ять про колишні роки нагадують старі пожовклі фотокартки, які ми бережемо, щоб знову повернутися у своє дитинство, згадати шкільне безтурботне життя, згадати вчителів, бібліотекаря, до якого часто зверталися, щоб поділитись своїми враженнями про запропоновану нам книжку.

У Загайполі існував старий будинок культури, він знаходився на місці теперішнього молокоприймального пункту, в ньому працював аматорський гурток,(див. додаток №1, №2) для поляків ще до приходу радянської влади було збудовано хату-читальню «Свєтліца». У 1968 році було побудовано новий будинок культури на 250 місць, працювали гуртки:

драматичний, якому у 1998 році присвячено звання народного;

вокальний;

хоровий;

гурток художнього слова.

Завідуючою будинку культури була Воєдчук Ганна Василівна, пізніше – Семенюк Дмитро Петрович. У даний час завклубом працює Надурак Михайло Яремович. У приміщенні будинку культури працює сільська бібліотека, фонд якої становить 9600 примірників. Завідуюча бібліотекою – Будейчук Любов Богданівна. Найбільшою окрасою сучасного Загайполя є нова двоповерхова школа. (див. додаток № 3). Її будівництво розпочалося у1990 році. Вона розрахована на 264 учнівських місць з класами-кабінетами. 1вересня 2000року нова школа гостинно відчинила двері для школярів [24–25,с.4і 6]. Опалення в школі центральне, є газова котельня. Директором школи-Марія Матвіївна Семчук. Загайпільська ЗОШ І-ІІступенів – світла й простора, в ній знаходиться великий спортивний зал, просторий актовий зал, є шкільна бібліотека. У школі працює багато цікавих гуртків. Особливе місце займає краєзнавчий гурток «Краяни», керівником якого є вчителька рідної мови та літератури – Надурак Світлана Володимирівна.

Світлиця «Роксолана», як музей (історико-етнографічний) створений з

лютого місяця 2002 року. С.В.Надурак зацікавила вихованців-гуртківців історією свого села, традиціями та звичаями