з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху-вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста-новлять відповідно 5, 25 і 15%. Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш-кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис-лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо-вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискоре-ної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла-сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван-ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа-тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий — 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%. Збіль-шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти-ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економіч-. ного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів * праці на підприємствах і в організаціях України.
^і і Строки 1 Ефективність відтворювальних процесів певною \ експлуатації і мірою залежить від строків експлуатації пере-_ довсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочен-ня, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одно-го боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто змен-шення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення і
технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого — призво-дить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортиза-ційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощу-вання виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їх-нього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктив-ності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє ут-римання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у ви-робничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисно-го ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціаль-них досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на еконо-мічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори — щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і на-очнішого методу оптимізації строків експлуатації — через міні-мізацію сумарної величини цих економічних показників з викори-станням графічного способу.
Окремі види засобів праці складаються з великої модернізація | кількості конструктивних елементів (деталей, ' засобГв'праціХ вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю ———————— матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устатку-вання та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис-тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.
На підприємствах різних галузей народного господарства зас-тосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту ЦІЮ устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері-
Частина II
йчне проведення необхідних профілактично-технічних опера-°'и поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремон-ЦУ'—- збереження засобів праці у придатному для продуктивного ^користання стані проведенням регулярних ремонтно-профілак-тичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобіган-ня прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ре-монту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі про-міжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномір-ними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що уне-можливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фон-ду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.
За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко-номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це по-яснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старін-ня, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балан-сової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують до-рожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.
Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ре-монт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капіталь-ний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експ-луатації на один ремонтний цикл; інший — заміна
