Для вимірювання ступеня ефективності використання оборот-них фондів існує відповідна система техніко-економічних показ-ників.

На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну си-ровину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобут-ку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на під-приємстві кольорової металургії таким показником служить коефі-цієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі — вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господар-ства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на ком-бінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.

На підприємствах обробної промисловості для цієї мети засто-совують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення 123

Розділ V

чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конст-рукційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (лис-товий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об'єму ма-теріалу (деревина) тощо.

Ефективніше використання оборотних фондів передбачає пере-довсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, мате-ріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шля-хи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи еконо-мії— як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих за-ходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати ви-робничо-технічні та організаційно-економічні (рис. 5.5).

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного викори-стання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з ком-плексною переробкою сировини та широким застосуванням вто-ринних ресурсів.* |

Первинна обробка та |

>ї

§ |

І

/ |

\ |

збагачення сировини |

(Я со

.-* |

V* |

Зниження ваги* |

Комплексна переробка* |

~

'«

а |

виробів |

сировини |

'Ј

>»

V 4>* |

Зменшення питомої* |

Застосування ресурсо- |

Ј |

.2

; 'П

а.

X 5 |

витрати матеріалів |

зберігаючої техніки |

у |

О. >»

й

л* |

Скорочення втрат і |

\ * Запровадження мало- |

X

X

ю |

4»

О.

.2 |

відходів сировини й |

\ відходної та безвідход- |

о о. |

К X X

'о.

4) |

матеріалів |

/ ної технології |

2- |

А

. ч

Я

2* |

Використання відходів |

2 'о.

ш

:=

2 |

та побічних продуктів |

\ |

> |

: Й

О* |

Утилізація вторинних |

і * Удосконалення мате- |

І |

:; 5

4» |

ресурсів |

' ріальних нормативів |

сй

М : |

1 !і

: О

Я 4>* |

Заміна натуральних* |

Поліпшення організації |

°Ес * .Е |

^ § X

0. 4) |

видів сировини та ма- |

матеріального забезпе- |

2 о |

о»

5

X

ч |

теріалів штучними їх |

чення виробництва |

X

о |

*§

1 |

видами

г* |

Упорядкування сис- |

« V

6 1 |

й

о с

й

теми ціноутворення |

« 1*

Застосування дійової |

'3 І

Й і

а і

системи економічного |

Ес 1

стимулювання |

Ј

<Р

124

Рис. 5.5. Джерела та способи економії матеріальних ресурсів на підприємствах.

Частина II

Комплексна переробка сировини — це процес її промислової обки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх ПЄ^исних компонентів та їх повне використання, включаючи й тех-К° логічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки Н° вини зумовлена великою цінністю так званої попутної про-°УКЦІЇ, Ш° міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; „афти_ горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування.

Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплекс-ної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробниц-тва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% — на підприємствах целю-лозно-паперової промисловості.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу пе-реробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її ви-користання на більшості підприємств України не відповідає сучас-ним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплекс-ної сировини протягом останніх років тримається нарівні не більше 50—60%.

Вторинні матеріальні ресурси —* це залишки сировини (матері-алів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повтор-но використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи — відходи виробництва та відходи споживання.

До відходів виробництва включають: залишки сировини й ма-теріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані ка-талізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які тех-нологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробни-чого споживання (різні цілком зношені елементи засобів вироб-ництва — брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (не-придатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макула-тура тощо).

За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промис-лового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утво-рюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотно-го металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва), їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталепла-вильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби ви- 125

Розділ V