За своєю соціально-економічною сутністю державна капіталістична планомірність означає планомірне вилучен-ня прибутків, централізоване регулювання пропорцій еко-номіки, темпів її розвитку. Методами капіталістичної пла-номірності є складання загальнонаціональних планів, про-грам, прогнозів, промислова політика.

Здійснення капіталістичної планомірності не передба-чає комплексності та директивності, тобто вона базується не на встановлених державою обов'язкових нормах а на орієнтованих показниках і рекомендаціях, що не мають обов'язкової сили для виконання. Тому таку планомірність називають індикативним плануванням. З приходом до вла-ди консервативних урядів, що виражають інтереси реак-ційних кіл монополістичної буржуазії, у ряді промислово розвинутих країн капіталу загальнонаціональні плани зво-дяться все більше лише до складання прогнозів без прямо-го забезпечення фінансовими та іншими програмами.

Для двадцятого століття з погляду еволюції державно-монополіс тичного регулювання характерним є пошук форм компро-місів між ринковим регулюванням і капіталістичним про-грамуванням. Таким компромісом стала певна лібераліза-ція механізму регулювання. Це виявилось у частковій приватизації державної власності на засоби виробництва, наданні фінансової автономії державним компаніям, відмо-ві від різних форм цінового контролю, послабленні анти-трестівського законодавства, посиленні податкових, кре-дитних важелів регулювання економіки тощо.

Важливими методами державно-монополістичного регулю-вання капіталістичної економіки є: 1) проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і під-приємств немонополізованого сектора економіки; 2) дер-жавне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конст-рукторських розробок, або науково-технічна політика; 3) активна амортизаційна політика; 4) кредитно-грошова політика; 5) здійснення структурної, або. промислової по-літики.

Проблеми оподаткування компаній частково розгляда-лися при з'ясуванні попереднього питання і докладніше розглядатимуться у темі « Державні фінанси та бюджети ». Про. оподаткування доходів трудящих йшлося при розгляді питання про сутність реальної заробітної плати. Тому коротко охарактеризуємо еволюцію податкової політики у США у післявоєнні роки стосовно прибутків корпорацій.

На думку консервативних урядів, високі податки стри-мують інвестиційний процес, послаблюють процес нагро-мадження капіталу. У такому поясненні є певний сенс. Але корпорації не схильні негайно вкладати нагромаджені та-ким чином кошти у розширенння діючих підприємств і будівництво нових. Значні суми одержаних коштів вони, як і до цього часу, витрачають на фінансові спекуляції, будівництво дорогих готелів, будинків відпочинку й інших аналогічних об'єктів, чим не сприяють або мало сприяють пожвавленню економіки. Крім того, багато гігантських корпорацій, як правило, не сплачують законодавче вста-новлених ставок податку, проте це не означає капі-талізації ними зекономлених сум прибутку. Податкові реформи держави стримуються також необхідністю забез-печити нормальні, неінфляційні доходи для покриття дефі-цитів. які досягають у США у 90-х на початку двадцятого століття близько 200 млрд. дол. за рік. З приходом до влади нового американського президента Б. Клінтона (що означає пере-могу на виборах демократичної партії) податки на прибут-ки корпорацій, а також на найбагатших людей будуть збільшені.

Щоб послабити дію тенденції гальмування корпорація-ми науково-технічного прогресу і нагромадження капіталу, держава активно стимулює розвиток НДДКР, проводить науково-технічну політику. Так частка федерального уря-ду США на початку 90-х років у фінансуванні таких витрат становила понад 50 %. Держава будує великі науково-дослідні центри та лабораторії, а потім передає їх монополіям, створює науко- та капіталомісткі галузі промисловості передає патенти та ліцензії урядові замов лення на НДДКР, готує наукові кадри.

Основними елементами такої політики, що створюють у сукупності її господарський механізм (механізм здій-снення державної науково-технічної політики), є, по-пер-ше, визначення та встановлення пріоритетів науково-тех-нічного розвитку відповідно до головних цілей загально-державної стратегії розвитку, прогнозування науково-тех нічного розвитку. Основними суб'єктами формування та проведення цієї політики є держава (як колективний асо-ційований капіталіст) і крупний капітал. В останні роки посилюється вплив демократичного суспільства (прогре сивних науковців, масових рухів) на вибір пріоритетів науково-технічного розвитку та відвернення або послаб-лення негативних наслідків НТП

3 початку сучасного етапу розгортання НТР (приблиз-но із середини 70-х років) у розвинутих капіталістичних країнах відбуваються істотні якісні зрушення у пріорите тах науково-технічного розвитку. Оскільки головною ме тою загальнодержавної- стратегії розвитку у провідних країнах Заходу проголошено розвиток наукомістких і висо-котехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчис лювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототех ніки, розгалуженої інформаційної системи, створення но-йих конструкторських матеріалів, виробництва ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікацій з вико-ристанням лазерної техніки та ін.), то при виборі таких пріоритетів виробляються галузеві науково-технічні про-грами розвитку, здійснюється Їх фінансування. Загальним для більшості розвинутих країн капіталу є інтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва.

Наступним елементом здійснення науково-технічної по-літики у розвинутих країнах Заходу є організаційне та ресурсне забезпечення реалізації найбільш важливих клю-чових напрямків науково-технічного прогресу. Основними ланками цього елемента НТП виступають: 1) розподіл державних ресурсів між різними секторами сфери науко-вих досліджень (приватним і державним, а у межах ос таннього — між державними лабораторіями, вузами, а та-кож між безприбутковими науковими центрами) й виконай ня досліджень і розробок у державних наукових центрах 2) функціонування державної контрактної системи, за до-помогою якої здійснюється фінансування НДР і забезпечується гарантований ринок збуту для промислових корпора-цій; 3) непряме державне стимулювання НДДКР у при-ватному секторі господарства за допомогою податкової, амортизаційної, патентної, антитрестівської та зовнішньо-торговельної політики; 4) формування інноваційного клі-мату в економіці та інфраструктури забезпечення дослі-джень і розробок, включаючи національні служби науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво; 5)