1) порядок формування чистого прибутку без згадки про роль у цьому статутного ка-піталу;

2) можливість розпорядження прибутком відпо-відно до установчих документів;

3) виплату доходу по ак-ціях за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків та інших обов'язкових платежів, а також процентів за користування банківським кредитом. Лише нормативні акти, що регулюють питання бухгалтерського обліку і звітності, деталізують ці положення [7] , хоча подібні норми мали б бути закріплені в законі .

Чистий прибуток, що може бути використаний на сплату дивідендів з акцій, має визначатися лише після сплати:

1) боргових зобов'язань товариств;

2) податків та інших обов'язкових платежів;

3) відповідних відрахувань до стра-хового (резервного) та інших, передбачених законодавством або установчими документами товариства, фондів. Зазна-чені відомості мають бути відображені в балансі акціонерного товариства, який повинен, засвідчувати фактичне фінансове становище остан-нього та бути підставою для вирішення питання щодо мож-ливості виплати дивідендів і визначення їх розміру. Звісно, на практиці баланси акціонерних товариств не завжди відображають реальну картину стану справ товариства. Звичайним явищем є завищення активів, що дозволяє сплачувати надмірні, не підкріплені фінансово-господарським становищем това-риства дивіденди.

Питання щодо гарантійної функції статутного капіта-лу є дискусійним. Уже згадуване американське законодав-ство і відповідно — американські науковці та юристи-прак-тики не приділяють цьому значної уваги, вважаючи вимо-гу щодо обов'язкового мінімального розміру основного капіталу суто формальним питанням, посилаючись при цьому на те, що зазначений капітал не відповідає реально-му розмірові майнової бази акціонерних товариств, що нею фактично забезпе-чується обсяг майнової відповідальності товариства. Хоча фальсифікація балансів з метою завищення активів є не-поодиноким явищем, однак у значній частині випадків законодавчі вимоги щодо формування статутного фонду, порядку визначення прибутку акціонерних товариств з обов'язковим вклю-ченням до пасиву статутного фонду, процедура виплати дивідендів, а також повернення останніх у разі неправомірної їх виплати, про що акціонерам було відомо або про що вони повинні були знати, — усе це захищає інтереси кредиторів, надаючи їм певні гарантії щодо задоволення їхніх обґрунтованих вимог до акціонерних товариств. Тому законодавець має приділяти цим питанням особливу увагу, чого, нажаль, не можна сказати про Закон України "Про акціонерні товариства", який залишає без відповідного регулювання більшість із зазначених питань.

Формуванню статутного капітал законодавець приділяє особливу увагу. Передбачається, що статутний капітал формується за рахунок вкладів учасників — грошей, матеріальних цінно-стей, цінних паперів, майнових прав (права на користуван-ня земельною ділянкою, водними та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також права на інте-лектуальну власність). Двоє останніх (вклади у формі цін-них паперів і майнових прав) хоч і передбачаються Законом України "Про господарські товариства" [4] (статті 13), навіть згадуються частина 1 статті 6 Закону України "Про цінні папе-ри та фондовий ринок"[10], де йдеться про форму оплати акцій. Вклад акціонера має бути оцінений в національній валюті, тобто в гривнях. Порядок оцінки вкладів у формі майна і майнових прав раніше визначався установчими документами акціонерного товариства без законодавчого врегулювання цього питання, з чим було важ-ко погодитися. Ситуація змінилась із прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства». Так, відповідно до ст..8 даного Закону вартість майна повинна бути визначена на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, виходячи із ринкової вартості майна, що діє на момент проведення оцінки [11]. На етапі заснування акціонерного товариства рішення про залучення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання приймається установчими зборами, для чого досить отримати просту більшість голосів присутніх на загальних зборах осіб, що підписалися на акції. Якщо взяти до уваги, що в такому голосуванні бе-руть участь і самі засновники, майнові вклади яких оці-нюються, то в багатьох випадках позитивний результат вирішення цього питання не викли-кає сумніву, оскільки значна частина дрібних підписчиків не бере участі в таких зборах та/або не володіє необхідни-ми навичками і знаннями щодо діяльності того чи іншого суб’єкта оціночної діяльності. Це призводить на практиці до завищення оцінки майнових вкладів засновників, а отже, і їхніх часток у статутному фонді (і відповідній цим часткам кількості акцій), що в кінцевому підсумку порушує права решти акціонерів, які сплатили за акції грошові кошти за номінальним або рин-ковим їх курсом. Щодо оцінки майна , що пропонується до внеску у статутний капітал товариства, що вже зареєстроване, то рішення про залучення відповідного експерта приймається наглядовою радою товариства[21].

У країнах ринкової економіки захист прав акціонерів, які не були засновниками акціонерних товариств та/або сплачують за акції гроші, відбувається з допомогою спеціальних механізмів оцінки вкладів, зроблених у натуральній або нематеріальній формі, що контролюється державними органами — судо-вої чи виконавчої влади, вимогою фіксації в статуті това-риства відомостей про речові вклади (із зазначенням пред-мета речового вкладу, особи, яка його внесла, номінальної суми акцій, що їх слід надати такій особі), а також із допо-могою особливих процедур перевірки дій засновників (у тому числі щодо оцінки речових внесків) першими спостереж-ною радою і правлінням, звіти яких затверджуються загаль-ними зборами акціонерів; при цьому особи, звіт яких затвер-джується, не беруть участі в голосуванні з цього питання [62,с.9]. Закон України "Про акціонерні товариства" не пе-редбачає таких заходів. На практиці це призводить до зловживання засновниками своїми можливостями щодо завищення оцінки зроблених ними не грошових