Не всі бажаючі бра-ти участь у майбутньому товаристві стають його заснов-никами, а лише ті з них, хто перебирає на себе ініціативу, зобов'язання й відповідальність щодо створення такої орга-нізації. Завдання цих осіб полягає у проведенні підготов-чої роботи, яку необхідно виконати, щоб об'єднати всю масу осіб, налаштованих укласти свої кошти в майбутнє акціонерне товариство для ведення певної справи (здійснення певних видів госпо-дарської діяльності). Засновникам належать ідея започаткування господарської (підприємницької) діяльності у формі акціонерного товариства, а також здійснення всього комплексу заходів, необхідних для створення акціонерного товариства: розроблення відповідного плану дій, складання проекту статуту майбутнього акціонерного товариства, по-відомлення про намір створити акціонерне товариство, реєстрація та публіка-ція інформації про підписку на акції, проведення такої підписки, скликання установчих зборів та їх проведення, а також здійснення державної реєстрації товариства. Така робота під силу групі осіб. Законодавство деяких країн вимагає мінімальної кількості засновників, однак припус-кає можливість створення акціонерного товариства однією особою (як правило, юридичною, що має відповідні матеріальні та людські ре-сурси для реалізації свого задуму). За українським законодавством акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства[62,с.44].

Якщо засновників двоє чи більше, то між ними укла-дається договір, що за українським законодавством іме-нується засновницьким, а за законодавством деяких країн — договором про створення акціонерне товариство або про сумісну діяльність. Отже, засновниками акціонерного товариства є особи (юри-дичні та/або фізичні), що уклали між собою угоду про спільну діяльність щодо створення акціонерного товариства, в якій передбачи-ли порядок дій та обов'язки кожного з них щодо започаткування нової організації у формі акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

У приватному акціонерному товаристві коло засновників збігається з його учасника-ми (принаймні на початковому етапі діяльності такого товариства), оскільки відповідно до українського законо-давства акції розподіляються лише серед засновників та-кого товариства. Тому лише засновники на установчих зборах і приймають відповідне рішення про створення то-вариства, затверджують його статут тощо.

Засновниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Закон передбачає певні обмеження для окремих категорій осіб щодо можливості їхньої участі в заснуванні акціонерного товариства. Так, Законом України "Про банки та банківську діяльність" (частина 2 статті 22) заборонено бути за-сновниками, учасниками (акціонерами) комерційних банків радам народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчим орга-нам, політичним і профспілковим організаціям, спілкам і партіям, громадським фондам [8].

Відносна легкість акумуляції значних коштів багатьох осіб у руках однієї чи декількох осіб (засновників), а потім — в особі акціонерного товариства дозволяє використати ці кошти не лише для ведення важливої суспільно-корисної діяльності, а й ство-рює для засновників та/або осіб, які контролюють акціонерне товариство, спо-кусу скористатися цими коштами у власних інтересах. Вже згадувалися численні випадки зловживань засновників акціонерних товариств, які засновують останнє лише з метою зібрати значні капі-тали для власних потреб, ошукавши в такий нехитрий спосіб осіб, що підписались на акції, а згодом — акціонерів. Небез-пека зловживань з боку засновників акціонерних товариств вимагає від зако-нодавця вжиття відповідних превентивних заходів, що мають захистити суспільні інтереси (підписчиків на акції, акціонерів, кредиторів акціонерних товариств). По-перше, це стосується відпо-відальності засновників перед передплатниками (підписчиками) акцій і третіми особами на етапі підготовчої ро-боти щодо створення акціонерного товариства аж до реєстрації останнього як суб'єкта підприємницької діяльності. Така відповідаль-ність згідно з вимогами закону має для засновників солідар-ний і необмежений характер щодо взятих ними на себе зобов'язань відповідно до установчого договору (Закону України "Про АТ"). Ця від-повідальність зберігається до завершення підготовчої ро-боти і фактичного створення акціонерного товариства та державної його реєст-рації, але тільки за умови, що установчі збори схвалять укладені засновниками угоди і цим перекладуть відпові-дальність за цими угодами на засноване акціонерне товариство ( ст. Закону України "Про АТ") [ 11].

Позитивне вирішення цього питання установчими збо-рами відповідає інтересам засновників, але може негатив-но відбитися на інтересах самого товариства і решти його акціонерів (себто тих, хто не брав участі в заснуванні това-риства). Тому законодавство ряду країн передбачає за-побіжні заходи щодо схвалення угод, які могли б негатив-но відбитися на стані (насамперед, фінансовому) акціонерного товариства і по-рушити інтереси його акціонерів. .До таких заходів нале-жать:

1) перевірка першими обраними установчими збо-рами, спостережною радою та/або правлінням правомір-ності укладення таких угод і відповідності їх інтересам акціонерного товариства (подібний захід було передбачено навіть акціонерним законодавством Російської імперії, а в сучасний період — Акціонерним законом Німеччини [23]);

2) виключення засновників із числа осіб , які мають право голосувати за схвалення зазначених угод;

3) вимоги законодавства щодо обов'язкової частки засновників у статутному капіталі акціонерного товариства протягом певного періоду з метою гарантування серйоз-ності їхніх намірів щодо створеного товариства як суб'єкта підприємницької діяльності.

Але відсутність у законодавстві норми щодо відповідальності засновників за порушення цієї вимоги (тобто відчуження акцій до закінчення зазна-ченого терміну) зводить нанівець її гарантійне значення