а й його акціо-нерів, тому закон мусить особливо ретельно регулювати це питання. За вітчизняним законодавством повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів повинно бути . зроблене таким чином: держателі іменних акцій повідом-ляються персонально; крім того, повинно бути зроблено (не пізніше як за 30 днів до дати їх проведення) загальне і повідомлення про наступні збори із зазначенням часу й місця проведення зборів і порядку денного (тобто переліку питань, що стануть предметом обговорення на загальних зборах і з приводу яких прийматимуться рішення), що друкується в офіційному друкованому органі повідомлення про проведення загальних зборів. Публічне акціонерне товариство додатково повинно надіслати повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний фондовій біржі, на якій товариство пройшло процедуру лістингу[61].
Для того, щоб свідомо і на підставі відповідної інформації, акціонери голосували за рішення з питань порядку ден-ного, до скликання загальних зборів їм повинна бути на-дана можливість ознайомитися з документами, пов'язани-ми з порядком денним зборів. Це так зване право на інформацію, якою, однак, акціонери не повинні зловживати. На сторожі інтересів акціонерів стоїть і закріплена в законі заборона ставити на голосування на загальних збо-рах і приймати рішення з питань, не включених до поряд-ку денного.
До відкриття загальних зборів має бути проведена пере-вірка складеного правлінням переліку акціонерів, які ма-ють право на участь у загальних зборах. Реєстрацію акціонерів проводить призначена наглядовою радою реєстраційна комісія, яка має право відмовити в реєстрації акціонеру лише у разі відсутності у останнього або його представника необхідних документів, які надають йому право участі в загальних зборах акціонерів.
Збори відкриваються головою правління чи особою, яка виконує його обов'язки. Після відкриття зборів акціонери, які мають право голосу (а не бути присутніми на зборах), обирають із свого числа (складу) голову зборів і секрета-ря. Останній має вести протокол цих зборів, ретельно фіксу-ючи в ньому всі питання, що були предметом обговорення та з яких приймалися рішення. Правильність ведення протоколу засвідчує голова зборів. За дореволюційним законодавством Росії вимагалися ще підписи не менш як трьох акціонерів, що, певна річ, було додатковою гарантією прав акціонерів і самого товариства щодо достовірності таких протоколів, а також правомочності прийняття ними рішень.
Нововведенням в законодавстві є можливість, якою наділене акціонерне товариство з кількістю акціонерів не більше 25 осіб , приймати рішення шляхом опитування. В даному випадку проект рішення або питання для голосування надсилається акціонерам – власникам голосуючих акцій, які повинні в письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з дати одержання повідомлення від останнього акціонера – власника голосуючих акцій, всі акціонери- власники голосуючих акцій повинні бути в письмовій формі проінформовані головою зборів про прийняте рішення. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували всі акціонери[61].
Особливістю акціонерного товариства, що складається з однієї особи є те, що положення Закону «Про АТ» [4], щодо порядку скликання та проведення загальних зборів не застосовується. Такий акціонер одноосібно у приймає рішення, що належать до компетенції загальних зборів. Таке рішення, як правило фіксується у письмовій формі, частіше за все у формі наказу, скріплюється печаткою підприємства або посвідчується нотаріально. Загальні збори акціонерів, попри відведення їм ролі вищого органу акціонерного товариства, на практиці виконують не досить або не завжди важливу роль, обмежуючись лише затвердженням розроблених правлінням або наглядовою радою рішень. Частина дослідників вбачає в цьому негативну рису акціонерних товариств, а Пилипенко А.Я. — навпаки — позитивну. Він ува-жає, що завдання загальних зборів — суто формальне, а головна їх функція — негативна і досить нескладна: вона полягає у виразі ремствування та обурення в разі значного дисонансу між напрямком ведення справ в акціонерному товаристві та інтересами акціонерів; "загальні збори для підприємства — кла-пан безпеки на випадок прояву гострого дисонансу між інтересами і волею акціонерних мас і поведінкою адміні-страції". [46,с.144]А втім, важко погодитися з його категорич-ною точкою зору, що загальні збори в усіх випадках виражають волю та інтереси більшості акціонерів. Це, і зокрема, не стосується тих випадків, коли контрольний пакет акцій належить одній або декільком особам, які фактично володіють більшістю голосів у загальних зборах і визначають їхні рішення. Стосовно таких ситуацій ма-ють застосовуватися вже запропоновані заходи щодо за-хисту прав меншості і залежних підприємств (товариств) із відповідною їх фіксацією в законодавстві.
ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН . Крім вищого органу — загальних зборів акціонерів, що збираються періодично, але через значні проміжки часу (декілька місяців, а то й рік), акціонерному товаристві потрібно мати постійно діючий орган, який виконуватиме рішення загальних зборів, здійснюватиме управління поточною ді-яльністю товариства і представлятиме його у відносинах з третіми особами., Тобто йдеться про виконавчий орган. Згідно зі статтею 58 Закону України "Про АТ" таким органом є правління або дирекція ( колегіальний орган), або директор ( одноосібний виконавчий орган) [11].
Вибір членів виконавчого органу залежить від волі акціонерів, які на загальних зборах обирають склад правління. У законо-давстві ряду країн ринкової економіки призначення членів правління (виконавчого органу) віднесено до компетенції наглядової ради товариства (якщо її існування передбачено законом або статутом товариства). Склад правління може формуватися як із самих акціонерів, так і з найманих працівників (менеджерів). Припускаючи мож-ливість обрання останніх членами правління, закон не вимагає, аби вони були власниками акцій товариства[40,с.49].
Правління є колегіальним органом, однак законодавець не встановлює вимог щодо його кількісного складу, як це має місце в
