Варто також зазначити, що Законом не передбачена відповідальність власника контрольного пакета за невиконання вимоги про обов’язкову пропозицію викупу акцій. Отже, скоріше за все вирішення цих проблем стане предметом судової практики [22,с.88].

Що стосується п. 5-6 Прикінцевих та перехідних положень Закону, то статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набуття чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність до його норм не пізніше ніж протягом двох років з дня набуття чинності.  

Акціонер акціонерного товариства, статут якого не приведено у відповідність до норм цього Закону, має право після закінчення зазначеного у цьому пункті строку звернутися до суду з позовом про приведення статуту товариства у відповідність до цього Закону[11]. 

У разі якщо після набуття чинності цим Законом загальними зборами акціонерного товариства, створеного до набуття чинності цим Законом, прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій та емісію цінних паперів, таке товариство зобов’язане привести свою діяльність у відповідність до цього Закону та внести відповідні зміни до статуту та інших внутрішніх документів товариства. 

Невнесення таких змін до статуту та інших внутрішніх документів акціонерного товариства є підставою для відмови в державній реєстрації випуску цінних паперів цього товариства. 

У зв’язку з прийняттям Закону Про АТ, внесено зміни до Цивільного і Господарського Кодексів України та багатьох законів. Отже, за новим Законом, акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні та приватні товариства. 

Попри те що Закон діє вже ріку (а це половина відведеного йому строку), теперішні ЗАТ і ВАТ не поспішають ставати публічними або приватними. «А що робити з компаніями, які не захочуть узгодити свої статути з новими вимогами навіть після 30 квітня 2011 р., коли для АТ діятиме виключно Закон без норм ст. 1–49 Закону України «Про господарські товариства»? – Яким чином можна буде примусити таких суб’єктів господарювання до змін?» Безперечно, такі компанії опиняться поза дією Закону, адже поділу АТ на відкриті і закриті немає ні в Цивільному, ні в Господарському кодексі України [ 60].

Вихід з цієї ситуації, здавалося б, можна знайти, якщо акціонер подасть відповідний позов до суду. Проте, враховуючи судову практику, шанси на задоволення судом позовних вимог, якими він зобов’яже АТ привести свій статут у відповідність до Закону, мінімальні. Однак, навіть якщо рішення буде позитивним для позивача, виконати його буде практично неможливо. Суд своїм рішенням не може заміняти рішення органів управління АТ, оскільки це втручання в діяльність господарюючого суб’єкта. [59].

Аналогічна ситуація складається і з поданням позову про визнання статуту АТ недійсним, тому що він суперечить чинному законодавству. Як відомо, для визнання установчих документів недійсними необхідні три складові. «Перша – невідповідність статуту Закону, –щодо цього жодних сумнівів не буде. Другою складовою є неможливість приведення статуту у відповідність до Закону, вона стане головною перешкодою для позивача. Третя складова – порушення положеннями установчих документів прав акціонера». Щоправда, останнє теоретично можна довести в суді. Але якщо такі положення є в статуті, відповідач заявить, що їх можна ігнорувати, а застосувати слід норми Закону як норми прямої дії. Тому в будь-якому разі акціонер не зможе довести в суді неможливість внесення змін до статуту.

Хоча поступово прогалини в українському акціонерно-му законодавстві заповнюються, та все ж рівень захищеності дрібних акціонерів від можливих проявів сваволі та зловживань з боку власників великих пакетів акцій і посадових осіб акціонерного товариства залишається незадо-вільним. Нехтування (а то й просто ігнорування) інтересів значної частини акціонерів вже призвело до негативних наслідків: непоодинокими є випадки ошукування акціо-нерів недобросовісними (несумлінними) засновниками та посадовими особами частини акціонерних товариств (про що вже згадувалося). Це призвело до втрати довіри з боку дрібних акціонерів до такого способу вкладення грошових коштів з метою отримання частини прибутку акціонерного товариства (дивідендів), як придбання акцій, а відтак — до втрати важливого внутрішнього дже-рела інвестування вітчизняної промисловості та інших галузей народного господарства країни.

Проблема захисту прав акціонерів належить до категорії стратегічних в умовах становлення та розвитку соціальне орієнтованої ринкової економіки. Це вже давно збагнули законодавці в країнах з нині цивілізованим характерам ринкових відносин. Тут особлива увага приділяється вдос-коналенню чинного акціонерного законодавства, якому притаманні ґрунтовність і всебічність регулювання право-вого становища акціонерного товариства й акціонерів, а також взаємовідносин між ними. При цьому використовуються різноманітні за-соби, більшість із яких є типовими для акціонерного права країн ринкової економіки: державна реєстрація акціонерне товариство як суб'єктів підприємницької діяльності та емітентів цінних паперів, реєстрація випуску цінних паперів, а також забез-печення інформованості про це населення та заінтересова-них юридичних осіб; механізми оцінки та контролю за оцінкою не грошових вкладів засновників та учасників акціонерного товариства; чітке розмежування функцій між загальними зборами акціонерів (вищим органом акціонерного товариства), правлінням