Найважливіші рішення загальних зборів акціонерів, зокрема про склад правління, про фінансовий план, про розподіл прибутку, про зміну статуту та ліквідацію державного акціонерного товариства, мали затверджуватися відповідним Народним комісаріатом. Останньому надавалось також право посилати своїх представників на загальні збори (із правом голосу), виносити на їх обговорення будь-які питання та скликати надзвичайні загальні збори акціонерів. У документі також наголошувалося, що державні і змішані акціонерні товариства лише за формою були акціонерними, а за суттю вони цілком зберігали риси державного підприємства. Крім того, змішані акціонерні товариства, яких налічувалось у країні всього 10%, розглядались радянським законодавством як перехідний етап до державних товариств[48].

Із часом державний капітал почав все глибше проникати до акціонерних компаній, прибутки яких розподілялися між відповідними відомствами. Відмова радянського уряду від принципів НЕПУ тільки погіршила становище акціонерних товариств. До початку 30-х років практично всі вони були перетворені у державні підприємства, виключення становили лише деякі зовнішньоекономічні об’єднання.

Сучасний період відновлення цього правового інститу-ту (після багатьох років забуття) у постсоціалістичних країнах став повторенням (дещо видозміненим) історії ста-новлення цих товариств у XVII—XIX столітті: ейфоричнні на-строї щодо переваг акціонерного товариства як чудового джерела для вкладення вільних коштів юридичних і фізичних осіб з метою отриман-ня великих дивідендів змінилися на недовірливе (критич-не) ставлення акціонерів до зазначених можливостей акціонерного товариства, які не виправдали їхніх сподівань щодо забезпечення ак-ціонерам високих і стабільних дивідендів. Про те яскра-во свідчить стриманість громадян України щодо одержан-ня приватизаційних майнових і компенсаційних сертифі-катів і вкладення їх у відкриті акціонерні товариства, які створюються на базі державних підприємств у процесі приватизації.

Акціонерні буми і крахи, за свідченням дослідників акціонерні товариства минулого ( А. Камінки, І. Тарасова, Р. Ієринга та багатьох інших), повторювалися з періодичні-стю в 10—14 років, виявляючи при цьому не лише пере-ваги, а й вади акціонерних товариств, а також спонукаю чи численних дослід-ників цих товариств (насамперед науковців-правників) вивчати правову природу подібних організацій [45,с.12].

1.2. Основні суттєві риси АТ, що відрізняють їх від інших суб’єктів господарювання

Існує чимало варіантів визначення поняття акціонерного товариства (доктринальних і легальних) , якщо брати до уваги світову, практику розвитку акціонерної справи і акціонерного законодавства в історичному аспекті. З них можна вирізнити основні характерні риси акціонерного товариства як специфічної (окремої) організа-ційно-правової форми підприємницької діяльності, що так чи інакше визнаються більшістю дослідників акціонерних товариств.

По-перше, акціонерне товариство є переважно об'єднанням капіталів (найяскравішим їх представником), для участі в якому досить зробити лише майновий внесок (оплатити акції), хоча деякі автори (наприклад, А. Камінка) бачать у них риси персо-нальних товариств, учасники яких повинні брати безпосередню особисту участь у діяльності таких товариств у тому числі і в управлінні справами, особливо на етапі створення, участі в установчих і загальних зборах, а також в органах акціонерних товариств. Важко погодитися з такою думкою, оскільки на етапі створення акціонерного товариства це товариство ще не існує як організаційно-правова форма, а участь акціонерів у загальних зборах і органах товариства є їхнім правом, а не обов'язком. Слід, однак, зауважити, що відповідно до ч.1 ст.29 ЗУ «Про акціонерні товариства» статутом акціонерного товариства може бути передбачена можливість укладання договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки , у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання [11].

Акціонерне товариство (його варіант за континентальним у тому числі, україн-ським правом) має під час заснування володіти певним ка-піталом, хоч, наприклад, за законодавством Сполучених Штатів Америки (а до недавнього часу — і законодавством Великої Британії) подібна умова не є обов'язковою [45,с.23 ].

Другою важливою ознакою акціонерного товариства є те, що його основний (статутний) капітал поділяється на певну кількість, як правило, рівних між собою часток, що їх називають акція-ми. При цьому певна частина установчого капіталу забез-печується акціонерним товариством ще до створення останнього за рахунок спла-ти повністю номінальної вартості акцій засновниками товариства. При цьому акціонер втрачає майнові права на гроші (майно), сплачені за акції, право власності на які набуває акціонерне товариство з моменту його державної реєстрації. Виходячи з акціонерного товариства, акціонер отримує не внесену ним частину майна (якщо він робив внесок у речовій формі), а вартість (ринкову, номінальну) акцій, що відчужуються. Це забез-печує збереження певної стабільності майнової бази акціонерного товариства. Лише ліквідація останнього дозволяє акціонерам отрима-ти відповідну їх часткам (акціям) частину майна товари-ства, якщо, звісно, воно залишилося після сплати боргів акціонерного товариства (задоволення претензій кредиторів) [28,с.231 ].

Не менш важливою рисою акціонерного товариства більшість дослідників вважає обмеженість відповідальності акціонерних товариств за його зобов'я-заннями лише належним йому на праві власності майном (воно може бути за своєю масою і відповідно — грошовою оцінкою більшим або меншим од статутного фонду акціонерного товариства: остання є номінальною величиною, зафіксованою в установ-чих документах акціонерного товариства). Ця ознака є типовою для класичної (за римським правом) юридичної особи, що забезпечує їй самостійність майнової відповідальності за своїми зобо-в'язаннями в межах майна, що належить їй на