4) належність акціонерного товариства до класичного об'єднання капіталів зумовлює відокремлення власності від управління (як ні в одній з інших організаційно-правових форм): останнє в значній своїй частині здійснюється найманими професій-ними менеджерами, які входять до складу виконавчого органу товариства (правління), а нерідко (якщо це дозво-ляє національне законодавство, як от у Російській Феде-рації, — то і в спостережній раді. Контроль з боку акціонерів над цими органами нерідко буває суто симво-лічним: загальні збори скликаються рідко, а ревізійна комі-сія також частіше обмежується контролем фінансово-гос-подарської діяльності товариства за минулий рік. Отже, складність контролю за діяльністю акціонерного товариства, його посадових осіб також притаманна більшості акціонерних товариств (особливо відкритого типу), хоча це певною мірою залежить від активності й зацікав-леності акціонерів товариства[58] ;

5) ігнорування інтересів меншості — одна з найболю-чіших вад акціонерного товариства. Фактично влада (управління) в акціонерному товаристві належить крупним акціонерам, які мають більшість голосів на за-гальних зборах і відповідно можуть формувати органи товариства (правління, спостережну раду) і його ревізійну комісію. Так вони забезпечують контроль за діяльністю то-вариства, враховуючи при цьому насамперед власні інте-реси навіть тоді, коли вони суперечать інтересам решти акціонерів;

6) заснування акціонерного товариства з метою акумулювання коштів за ра-хунок внесків багатьох осіб без мети їх використання для ведення суспільно корисної діяльності — зручний спосіб для шахраїв, що користуються однією з найістотніших характерних рис акціонерних товариств у власних егоїстичних, навіть злочин-них, інтересах, пропонуючи акції невеликої номінальної вартості широким верствам населення, обіцяючи при цьо-му високий рівень дивідендів і штучно підтримуючи ви-соку ринкову вартість акцій, що дозволяє їм за короткий час нагромадити великі капітали і привласнити їх; інші типові зловживання засновників — це завищення оцінки своїх майнових внесків і встановлення для себе значних привілеїв (про що йтиметься далі), а потім — або успішне зникнення з цими капіталами, або цілком легальний вихід з акціонерного товариства, після продажу за штучно завищеною ціною своїх акцій, кількість і сумарна вартість яких дуже часто не відповідає реальній вартості майнового внеску такого за-сновника (учасника), а буває значно (іноді — в декілька, разів) завищена;

7) відомий російський дореволюційний вчений - цивіліст Г.Шершеневич обвинувачував акціонерне товариство в моральному розтлінні суспільства, яке з радістю сприймає обіцянки великих прибутків (диві-дендів) без необхідності працювати задля цього [56,с.97].

8) реальна вартість акцій дуже рідко відповідає її рин-ковій вартості, яку можна штучно підвищувати або зни-жувати і, зігравши на цьому, отримувати значні прибутки, набувати право власності на контрольний або інший, знач-ний за розмірами, пакет акцій товариства за безцінь, отримуючи в такий спосіб контроль над ним або поглинаючи його як конкурента, що частіше не відповідає інтересам акціонерів і кредиторів товариства; все це свідчить про ненадійність доходу в акціонерному товаристві і залежність його отримання не лише від успішності господарської діяльності товариства й від біржової гри на фондовому ринку;

9) акціонерна форма підприємництва дозволяє створи-ти систему формально самостійних акціонерних товариств (адже за законом кожне акціонерне товариство має статус юридичної особи), що фактично мо-жуть бути залежними від учасників, які володіють конт-рольними пакетами акцій таких товариств. Подібні това-риства отримали назви і відповідне їм становище: дочірніх підприємств (у більшості країн світу, наприклад у Сполучених Штатах Америки, Україні, Російській Федерації [35,с.25]) або філій материн-ської організації , або залежних підприємств (товариств), у тому числі й учасників концерну якщо власник контрольного пакету акцій — юридична особа. Цей статус, з одного боку, забезпечує відокремленість майна і відповідальності дочірнього (залежного) акціонерного товариства від хол-дингової компанії (материнської організації чи концерну), а з іншого — надає можливість контролювати й визначати поведінку дочірнього підприємства з боку власника конт-рольного пакету акцій у своїх інтересах; відсутність же в Україні законодавчих гарантій прав дочірніх (залежних) підприємств (як це має місце, скажімо, в Німеччині, Російській Федерації чи інших країнах) робить їх безза-хисними перед власниками контрольних пакетів акцій, у тому числі перед холдинговою компанією. Остання будь-коли може позбутися контрольного пакета акцій дочірнього підприємства, якщо це їй вигідно, а от дочірнє підприєм-ство без згоди на те холдингової компанії не може ней-тралізувати її вирішальний вплив. Цей вплив може нега-тивно позначатися на фінансово-господарському стані до-чірнього підприємства, якщо законодавець не забезпечить механізмів захисту інтересів таких підприємств (а отже, їх кредиторів і акціонерів), гарантуючи дочірнім (залеж-ним) підприємствам можливість компенсації за рахунок холдингової компанії (або іншого власника контрольного пакета акцій) спричинених діями останньої збитків у такого підприємства, а кредиторам — субсидіарну відпові-дальність холдингу чи іншого власника контрольного па-кета акцій за зобов'язаннями дочірнього (залежного) під-приємства, якщо неплатоспроможність останнього виник-ла з вини першого[36,156 ].;

10) неврегульованість на законодавчому рівні правово-го становища господарських об'єднань у формі акціонерного товариства на прак-тиці призводить до зловживань — створення монополістич-них утворень, діяльність яких не контролюється Антимонопольним комітетом та його органами, коли, наприклад, учасники такого акціонерного товариства передають останньому як внесок па-кет своїх акцій, розмір якого не дозволяє контролювати діяльність емітента акцій, і керівні посади в перших і дру-гому (учасників-юридичних осіб і АТ-об'єднання) не обій-маються тими самими особами.

Не зважаючи на розбіжності у деталях, більшість науковців і законодавств акцентує увагу на таких характерних рисах цих товариств, що відрізняють їх від інших суб'єктів господа-рювання:

по-перше, належність їх до підприємницьких, зокрема господарських товариств (за законодавством переважної більшості країн світу останні іменуються торговими);

по-друге, поділ статутного капіталу