До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акції відкритого акціонерного товариства могли розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, а акціонери відкритого товариства могли відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Натомість, акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі, при цьому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства ( статті 81 Господарського кодексу України ) [2]. Відсутність в законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечував можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продавати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання [31].

Відповідно до ст..5 Закону України «Про акціонерні товариства» приватним акціонерним товариством є акціонерне товариство яке здійснює приватне розміщення акцій. Акції приватного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком проведення на біржі аукціону.( ч2 ст.24) Кількісний склад приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Статутом приватного АТ може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (п. 2 ст.7). Проте, якщо акціонери вважають доцільним існування такого права і передбачили відповідну норму в статуті АТ, то реалізація цього права може відбуватися тільки у спосіб, встановлений Законом. Тобто вкрай важливо зазначити у статуті приватного акціонерного товариства наявність чи відсутність переважного права акціонерів, а також процедуру його реалізації, враховуючи вимоги Закону України «Про акціонерні товариства»[11].

У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства повинні бути внесені відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне. При цьому зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не вважається його перетворенням.

Одразу слід зауважити, що законодавець встановив обмеження, щодо кількісного складу акціонерів приватного акціонерного товариства, проте наслідків недотримання цієї норми Законом не передбачені. Зокрема, не врегульовано порядок дій приватного товариства в разі, якщо кількість його акціонерів зросте понад 100 осіб; не закріплено обов’язку змінити тип товариства з приватного на публічне ( навіть у разі, якби такий обов’язок був установлений, виконати його можна було б лише шляхом скликання загальних зборів акціонерів та винесення на голосування питання про внесення змін до статуту товариства; при цьому акціонерів не можна зобов’язати голосувати за прийняття такого рішення); не встановлено строк, протягом якого має бути змінений тип товариства; не передбачено застосування санкцій за це порушення. Видається , що така правова невизначеність може бути використана на шкоду товариству та його акціонерам [60].

Публічне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Акції такого товариства підлягають біржовому обігу, але законодавець вимагає проведення обов’язкової процедури лістингу та обігу акцій виключно на тій біржі, де товариство принаймні на одній фондовій біржі. При цьому Закон не визначає строк, протягом якого товариство зобов’язане пройти процедури лістингу, не встановлює відповідальності за не проходження лістингу або за делістинг тощо[18] .

Слід зазначити, що станом на початок реформи, із 35 тисяч акціонерних товариств в Україні, дві третини були створені у формі закритих акціонерних товариств. Крім того серед існуючих акціонерних товариств налічуються тисячі товариств, які після набуття чинності Закону України «Про акціонерні товариства» підпадатимуть під ознаки публічного товариства за таким критерієм, як кількість акціонері[11]. в. Усі ці товариства після приведення своїх внутрішніх документів у відповідність до нового Закону повинні здійснити процедуру перереєстрації і змінити свою організаційну форму. Також зміни торкнулися і господарських товариств, зокрема товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки законодавець обмежив число засновників товариства 10 особами[4]. Це означає, що ТзОВ повинні або зменшити число засновників до 10 осіб, або здійснити перереєстрацію шляхом реорганізації в приватне акціонерне товариство.

Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного та і приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством.

При обговоренні законопроекту "Про акціонерні товариства" Інститутом ім. Я.Мудрого було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що "у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється"[31]. Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між