канцелярія. В 1765 р. на території Слобожанщини почали формуватися гусарські

полки регулярної російської армії. Згідно з указом 1780 р., було створено

Харківське намісництво у складі п'ятнадцяти округів і адміністративним

центром у Харкові, реорганізоване у 1797 р. в Слобідсько-Українську губернію (з

1835 р. – Харківська губернія).

Зміни адміністративно-політичного устрою Слобожанщини позначилися на

складі архівних фондів присутствених місць Харківської губернії. Харківські

губернські установи зберігали матеріали за 17-18 ст., зокрема документи полкових,

губернських, провінційних і повітових канцелярій, слобідських гусарських полків,

намісницького правління. У І 885 р. через Міністерство внутрішніх справ вирішувалося

питання “о присоединении к находящемуся при университете архиву бывшей

Малороссийской коллегии дел некоторых присутственных мест, упраздненных в XVIII

в., находящихся в архиве Харьковского губернского правлення”2.

До Харківського історичного архіву було передано справи ліквідованих установ:

Харківської полкової канцелярії з 1703 р., гусарських полків з 1765 р; Слобідсько-

Української губернської канцелярії з 1765 р., намісницького правління, 20

“столбцов чугуевской переписки” 17 ст. та ін. Згодом архів поповнювався

старими справами існуючих на той час установ: Харківської казенної палати,

повітових поліцейських правлінь.

1 ЦДІАК України, ф. 2017, оп. 1, спр. 281, арк. 1.

2 ЦДІАК України, ф. 2017, спр. 289 а, арк. 1.

Комплектувався Харківський історичний архів і документами особового

походження. У 1890 р. при архіві виник третій важливий комплекс документальних

джерел – Відділ рукописів місцевих діячів, де зосереджувалися фамільні папери,

рукописи, листування, твори науковців і літераторів.

Історичні архіви Києва та Харкова відіграли важливу роль у збереженні багатої

архівної спадщини, формуванні джерельної бази історії України.

7.3 Документальні колекції науково-історичних

товариств в Україні 19 – початку 20 ст.

Важливе місце у створенні наукових архівів і документальних колекцій займає

діяльність науково-історичних товариств. Крім згаданого ХІФТ, збиранням писемних

пам'яток плідно займалися Одеське товариство історії і старожитностей, Церковно-

історичне і археологічне товариство при Київській духовній академії, Волинське та

Подільське церковно-археологічні товариства, Історичне товариство Нестора-

літописця, Київське товариство старожитностей і мистецтва, Київський відділ

імператорського Російського воєнно-історичного товариства та ін. Вивчення складу,

напрямів і методів формування архівів та документальних колекцій наукових товариств

дає підстави розглядати колекції не тільки як зібрання історичних джерел, але й як

своєрідне джерело з історії архівної справи.

Науково-історичні товариства значну увагу приділяли формуванню власних

документальних колекцій та наукових архівів. Документальні зібрання входили до

складу або бібліотеки товариства (Одеське товариство історії і старожитностей,

Історичне товариство Нестора-літописця), або рукописного відділу музею

(“древлехранилища”), створеного товариством (церковно-історичні і археологічні

товариства, Київське товариство старожитностей і мистецтва), або становили власне

науковий архів (Київський відділ Воєнно-історичного товариства). Документальні

колекції були важливим елементом джерельної бази наукових студій історичних

товариств.

Умови, а звідси шляхи і методи формування документальних колекцій (архівів)

наукових товариств, відрізнялися від тих, які були характерні для офіційних

організацій – археографічних та губернських архівних комісій. Останні мали

“предписания” з дозволом “допускать немедленно й без препятствия” до відомчих

архівів. Лише допомога з боку місцевої влади, наприклад сприяння головного

начальника Новоросійського краю Одеському товариству історії і старожитностей,

дозволяла певною мірою розгорнути евристичну діяльність.

Документальні колекції науково-історичних товариств поповнювалися

матеріалами відомчих архівів. Так, Одеське товариство історії і

старожитностей отримало у своє розпорядження справи з Катеринославського,

Таврійського і Херсонського губернських правлінь Катеринославської казенної

палати, серед яких головними були акти Катеринославського намісництва і

Новоросійської губернії. Церковно-археологічне товариство при Київській

духовній академії придбало документи з архівів канцелярії генерал-губернатора,

Київської казенної палати Полтавської та Київської консисторій, митрополичих

архівів.

Матеріали з церковних та монастирських архівів надходили, як правило, до

наукових товариств від настоятелів монастирів, церковних священнослужителів.

Основним джерелом поповнення колекцій історичних товариств були пожертвування

їхніх дійсних членів, членів-кореспондентів та колекціонерів. Серед дарувальників

документальних матеріалів – відомі вчені М.Мурзакевич, І.Каманін, К.Болсуновський,

В.Ляскоронський, Ю.Сіцинський. Значна кількість цінних історичних документів до

церковно-археологічних товариств надходила від вихованців духовних академій і

семінарій, священиків.

Документальні матеріали, зібрані науковими товариствами, були різноманітні за

змістом, охоплювали загальну історію, історію України та Росії, церковну і воєнну

історію, історію права, філософію та літературні пам'ятки.

Основу кожної колекції складали документи, які відповідали тематиці

досліджень (профілеві) товариства. У колекціях церковно-археологічних

товариств відклалися документальні джерела з історії церкви, церковної

ієрархії, історії духовних закладів, описи монастирів. Документальне зібрання

Історичного товариства Нестора-літописця, у центрі досліджень якого була

історія України доби Київської Русі і новітнього часу, становили рукописи,

документи 18 ст., історико-юридичні пам'ятки. В архіві Київського відділу

Воєнно-історичного товариства були документи з історії воєн і воєнного

мистецтва, історії військових частин.

Однак тематика документів згаданих колекцій не звужувалася рамками наукових

інтересів того чи іншого товариства. В архіві місцевого відділу Воєнно-історичного

товариства зберігалися документи з церковної історії. Об'єктом особливої уваги членів

цього товариства був архів князів Вишневецьких, який потрапив до Києва. Рукописна

колекція Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії

поповнилася грамотами і патентами на військові чини, гетьманськими універсалами на

земельні володіння, відписками чугуївських воєвод 17 ст. В архівах наукових товариств

були документи фамільних архівів та приватних наукових зібрань.

Найплідніше архівною діяльністю займався Київський відділ імператорського

Російського воєнно-історичного товариства. Його архівна комісія, на чолі з

В.Іконниковим, збирала воєнно-історичні матеріали в архівах військових та інших

відомств, у родинних архівах Волинської і Полтавської губерній. Відділ мав масштабну

і перспективну програми створення Військово-центрального архіву Київського

військового округу. Програму влаштування Військово-історичного архіву в Києві

розробив І.Каманін у праці “Об устройстве военно-центральных архивов”1. Створення

такого архівосховища відділ вважав реальною справою.

Огляди, описи, каталоги архівів і документальних колекцій наукових товариств

публікувалися в історичній періодиці, виходили окремими виданнями. Документальні

зібрання науково-історичних товариств – важливе джерело вивчення шляхів міграції

цілих документальних комплексів і окремих цінних для історичної науки документів.

7.4 Приватні наукові архіви та колекції рукописних матеріалів

Колекціонування писемних пам'яток приватними особами, що зародилося в

давнину, стало поширеним явищем в Україні у 18 ст. Наприклад, маємо свідчення про

збирача документальних джерел раннього українського історіофіла А.І.Чепу. Він

служив у канцелярії П.Рум'янцева-Задунайського і захоплювався збиранням рукописів

з історії Малої Русі.

Серед приватних документальних зібрань 19 ст. відомим і важливим у науковому

відношенні