У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





був архів історика О-Лазаревського, в якому були зібрані матеріали 17-

18 ст. стосовно Чернігівської та Полтавської губерній. Остання велика праця

0.Лазаревського “Описание Старой Малороссии. Стародубовский полк” майже

повністю написана на матеріалах його власного наукового архіву.

Українські акти і грамоти 16-18 ст. зберігалися в колекції відомого історика

України М.Маркевича. Історико-юридичні матеріали щодо українських земель були

широко представлені в документальній збірці професора О.Кістяківського. Він

1 ІР НБУ, ф. 83, од. зб. 12, арк. 1-6 зв.

систематично збирав писемні пам'ятки з історії цехів в Україні. Цехові книги, особливо

київських цехів, становили найзначнішу частину колекції О.Кістяківського.

Цінною серед приватних наукових зібрань була колекція П.Дорошенка в Глухові,

яка складалася з сімейного архіву і зібрання різних документів з історії України.

Науковий архів П.Дорошенко формував близько 20 років. У ньому були папери роду

Дорошенків з кінця 17 ст.: жалувані грамоти, купчі на землі, духовні заповіти, акти

поділу майна. Але найважливішим у науковому відношенні, за визначенням

колекціонера, був відділ varia. Він містив близько 50 оригінальних універсалів

українських гетьманів, починаючи з Б.Хмельницького і до К.Розумовського, автографи

М. Гоголя, М. Максимовича, Маркевичів, збірники оригінальних документів кінця 17 –

початку 18 ст.

Дослідник Новоросійського краю А.Скальковський вивіз з Катеринославського

губернського архіву до Одеси значну кількість документів Січового архіву і зберігав їх

в особистому архіві.

Характер писемних джерел, їхня тематика в приватних зібраннях значною мірою

залежали від особистих і наукових інтересів збирача, відбивали вплив соціального

середовища і виду занять власника колекції. Діяльність відомого колекціонера

документальних пам'яток М.Судієнка в КАК допомогла йому сформувати багатий

приватний архів. На початку 50-х років 19 ст. М.Судієнко придбав значну частину

рукописів з архіву Полетик. Серед них були козацькі літописи та папери, що склали два

томи “Материалов”, які він видав. Приватний науковий архів відомого воєнного

історика, музеєзнавця та колекціонера П.Потоцького складався з фамільного архіву

Потоцьких – козацько-дворянського роду з Полтавщини, колекції документів з історії

України та цінного документального зібрання з воєнної історії.

Незважаючи на те, що приватне колекціонування мало і свої негативні сторони

(руйнування архівних фондів, які історично склалися, розпорошення документів), воно

відіграло позитивну роль, оскільки врятувало від загибелі багато цінних документів,

сконцентрувало їх, надало можливість залучити до наукового обігу унікальні пам'ятки.

§ 8 АРХІВИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПРОЕКТІВ АРХІВНИХ РЕФОРМ

У РОСІЇ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТ.

8.1 Спроби реорганізації архівної справи

Перша спроба реорганізації архівної справи, яка б усувала монополію відомств на

документальні матеріали, мала місце ще на початку 19 ст. У 1820 р. барон

Г.Розенкампф передав до Державної ради план щодо поліпшення упорядкування

архівів. В його основі була ідея централізації архівів Москви і Петербурга, об'єднання

їх у єдиний державний архів. Передбачалося і єдине управління об'єднаними архівними

фондами – Головне управління архівами, яке б підпорядковувалося Державній раді.

Г.Розенкампф висловився на користь запровадження архівної освіти.

Активізація архівного руху наприкінці 60-х років 19 ст., усвідомлення

необхідності реформування архівної справи були зумовлені, з одного боку,

загрозливим розмахом нищення документальних матеріалів, з іншого – зростанням

інтересу до архівів та архівних матеріалів у зв'язку з розвитком історичної науки і

потребами суспільного життя. Новий проект архівної реформи запропонував начальник

МАМЮ М.Калачов. У 1869 р. на першому Археологічному з'їзді у Москві він зробив

доповідь про катастрофічний стан архівів у Росії і загибель архівних матеріалів. Другий

Археологічний з'їзд у 1871 р. розглянув і схвалив пропозиції М.Калачова щодо

реформування архівної справи. Архіви, на думку вченого, мали поділятися на поточні,

довідкові при кожній установі і центральні історичні. Останні передбачалося створити

при центральних міністерствах та інших вищих урядових установах, а також у кожній

губернії. Допускалася можливість створення єдиного (головного) центрального архіву.

М.Калачов пропонував створити в Петербурзі Головну архівну комісію, яка б відала

всіма архівами Росії і визначала порядок розбирання і знищення архівних матеріалів.

Для детального опрацювання реформи і її втілення у 1873 р. при Міністерстві

народної освіти під головуванням М.Калачова було створено комісію, яка проіснувала

до 1885 р. Основними напрямами її діяльності були: врегулювання питань знищення

архівних матеріалів, вироблення правил про порядок зберігання архівних документів,

обстеження за спеціальними анкетами архівів, розгляд питань, пов'язаних зі створенням

центральних історичних архівів у провінції, вивчення досвіду архівного будівництва за

кордоном, підготовка спеціалістів для роботи в архівах. Важливим результатом

діяльності комісії М.Калачова було створення в Петербурзі Археологічного інституту

як центральної наукової, установи в галузі архівної справи. Інститут готував фахівців

для архівів. Курс навчання тривав два роки. Інститут, утворений на власні кошти (в

приватній квартирі М.Калачова), позбавлений державних субсидій, немало зробив для

вивчення архівної справи і підготовки досвідчених архівістів.

Після смерті М.Калачова ідеї централізації відстоював автор нового проекту

архівної реформи І.Андреєвський. Це був план обмеженої централізації, що залишав

поза сферою реформ найбільші історичні архіви Росії. Автор прагнув провести

централізацію за допомогою Археологічного інституту та губернських учених архівних

комісій. Проект І.Андреєвського був нереальним, враховуючи неспроможність

архівних комісій провести ґрунтовні перетворення в архівній галузі.

Однак ідею реформування архівної справи підтримало Московське археологічне

товариство, яке в 1898 р. доручило своєму членові, начальнику МАМЮ Д.Самоквасову

провести анкетування центральних і провінційних архівів. Надіслані до Москви анкети

давали невтішну картину архівної справи. Нова хвиля нищення архівних матеріалів

переконувала в необхідності проведення архівної реформи, проект якої Д.Самоквасов

висував у доповіді Московському археологічному товариству (опублікована в 1899 р.

під назвою “Централизация государственных архивов Западной Европы в связи с

архивной реформой в России”). Він передбачав централізацію архівної справи,

створення особливого (вищого) центрального органу. Окрім архівів центральних

урядових установ, у центрах учбових округів, куди входило кілька губерній, мали

створюватися центральні архіви давніх актів на зразок Київського, Віленського і

Вітебського архівів. За проектом такі архіви зосереджували б матеріали місцевих

урядових і громадських установ до 1800 р. (їх Д.Самоквасов назвав обласними).

Діловодство губернських, повітових і волосних установ після 1800 р. відкладалося в

губернських архівах, створених у кожній


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10