інституцій. Як видно, ідеї централізації архівної справи, витоки якої сягають у 19 ст.

(проекти централізації архівів, розглянуті у попередньому параграфі), одержали

конкретизацію в реформі, розробленій в Україні у 1918 р. Вона передбачала

функціонування в системі архівних установ місцевих управлінських органів. Автори

проекту реформи (В.Модзалевський, Д.Багалій, В.Іконников, І.Каманін, О.Левицький)

пропонували створити в губерніях архівні комісії зі статусом “державних

інституцій” для керування архівною справою на місцях. Саме на ці архівні комісії,

призначені Головним управлінням, покладались обов'язки розбирання архівних

документів, виділення і відбір тих, які мали передаватися до НА, або до губернських

архівів.

Програму архівної реформи, зокрема створення НА, не вдалося реалізувати ні

урядові П.Скоропадського, ні Директорії УНР.

В умовах військових дій та частих змін місця осідання уряд Директорії УНР не

випускав з поля зору діяльність архівів. У січні 1919 р. за постановою Ради Народних

Міністрів (за підписом І.Огієнка) у відання Головного управління мистецтв та

національної культури передавався Київський центральний архів давніх актів, а на його

утримання виділялось понад 66 тис. карбованців. Головна увага уряду Директорії була

1 Грушевський О. Сучасне українське архівознавство // Україна, 1918. – Кн. 1 і 2. – С. 82.

2 ІР НБУ, ф. 68, спр. 37, арк. 1.

зосереджена на збереженні архівних матеріалів, зокрема військових архівних фондів,

збиранні документів УНР.

Військово-архівну роботу у 1919 р. проводила Культурно-освітня управа

Генерального штабу Армії УНР, яка організувала архівні комори у Кам'янці та

Проскурові. Основою для архівних комор були архівні фонди періоду першої

світової війни, зосереджені в цих містах. Передбачалося в архівні комори

передавати й фонди українських частин доби визвольних змагань. Однак з

відходом української влади з тих міст архівні комори припинили своє існування.

6 жовтня 1919 р. у Кам'янці головний отаман С.Петлюра видав наказ Головної

команди війська УНР, в якому заборонялося знищувати військово-історичні документи

і надавалося право секвестру для державного архіву. Справа охорони архівів на місцях

покладалась на військових начальників і комендантів.

Важливим етапом формування військово-архівних фондів стала архівна

діяльність українських інституцій на еміграції, зокрема в Польщі. У Тарнові (центрі

державного осідку УНР) було засновано Головний військово-історичний архів, який з

літа 1921 р. став центром зосереджування воєнно-історичних матеріалів, вивезених

українською еміграцією на чужину.

Відповідно до Закону УНР від 1 вересня 1921 р., передбачалося утворити за

кордоном (з місцем тимчасового перебування у Відні) Музей-архів визволення

України, завданням якого було збирати, упорядковувати, охороняти історичні

документи та пам'ятки визвольної боротьби української нації. У 1922 р. при

Міністерстві освіти було створено Архівну комісію для “перебирання історичних

матеріалів для Музею-архіву визволення України”1. Архівна комісія переглядала

архівні фонди міністерств, щоб виявити і відібрати документи історичного значення.

Підсумовуючи короткий огляд розвитку архівної справи періоду визвольних

змагань в Україні і відновлення її державної незалежності, відзначимо такі моменти:

головна увага урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії у складних умовах війн

та революції зосереджувалася на врятуванні архівних матеріалів, реєстрації архівів в

Україні та українських архівних документів за кордоном. Важливе значення мала

спроба архівної реформи у 1918 р., яка полягала у проголошенні державної власності

на архівні документи, централізації архівів, створенні НА Української держави та

підготовці архівних кадрів.

§ 10 АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА

ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.

В архівній справі Західної України, Буковини та Закарпаття у 1920-1930-х рр.

відбувалися важливі зміни. Для розвитку архівної галузі цих регіонів у зазначений

період характерним є: прийняття державних законів щодо архівів, розбудова мережі

державних архівів, формування органів для управління архівами, контроль за

діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні організація архівів та принципи порядкування в них

здійснювалися відповідно до декрету про утворення державних архівів та опіку над

архівними матеріалами, прийнятого польським урядом 7 лютого 1919 р. Для

керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і громадської освіти був

утворений Відділ державних архівів як центральний архівний орган. Відділ здійснював

і науково-технічний нагляд за архівами міських і гмінних установ та громадських

організацій, забезпечував охорону документів, готував інструкції, правила щодо

комплектування архівів, зберігання та використання документальних матеріалів.

1 ЦДАВО України, ф. 3504, оп. 1, спр. 2а, арк. 61.

Згідно з декретом 1919 р., на західноукраїнських землях був створений

Державний архів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Земський

архів на основі документальних фондів крайового архіву гродських і земських актів.

Земський архів проіснував до 1933 р., коли його фонди увійшли до складу Державного

архіву у Львові. Одночасно при управлінні міста Львова існував Міський архів

стародавніх актів, заснований ще в середині 13 ст.

Архіви створювалися у тих місцях, де зосереджувалися великі документальні

комплекси як результат діяльності адміністративних і судових установ, громадських

організацій. У воєводських центрах Луцьку, Станіславі (нині – Івано-Франківськ) і

Тернополі державних архівів не було, а документи зберігалися при установах та

організаціях. Така архівна система існувала в Західній Україні до її включення до

складу УРСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, створений 1907 р. у

Чернівцях, зазнали значних втрат під час першої світової війни (Буковина була ареною

військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів

Буковини на початку 1918 р. практично був ліквідований разом з імперськими

державними установами. Трагічною виявилася доля Крайового архіву після включення

Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії. Архівні

документи через відсутність приміщень довго зберігалися у вологих підвалах, де вони

псувалися. У 1924 р. матеріали Крайового архіву розмістили у кількох кімнатах

адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщенням документів Крайового

архіву багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Найціннішими у науко-

вому відношенні документальними комплексами були архіви колишніх адміністра-

тивних установ, зокрема Окружного управління Буковини (1786-1854 рр.), Крайової

управи Буковини (1854-1918 рр.), Адміністрації Буковини (1918-1923 рр.) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла Комісія державних архівів

Буковини, створена у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії в 1924 р. До

роботи