53. Європейська Рада закликає Раду та Європейський Парламент ухвалити якнайскоріше проект перегляду директиви про відмивання грошей, нещодавно запропонований Комісією.

54. Також, ставлячись із належною увагою до захисту даних, прозорості фінансових трансакцій та власності корпоративних підприємств, необхідно покращити обмін між існуючими органами фінансової розвідки (ОФР) інформацією про термінові підозрілі трансакції. Беззастережно до положень про таємницю, що застосовуються в банківській справі та комерційній діяльності, судові органи, так само, як і ОФР, мають бути уповноваженими, згідно з судовим контролем, отримувати інформацію у випадку коли така інформація є необхідною для розслідування відмивання грошей. Європейська Рада закликає Раду ухвалити з цією метою необхідні положення.

55. Європейська Рада закликає до наближення кримінального права і процесуальних норм щодо відмивання грошей (наприклад, відстеження, замороження та конфіскації фондів). Сфера кримінальних злочинів, які становлять преюдиційні злочини для відмивання грошей, мають бути уніфіковані та істотно розширені в усіх державах-членах.

56. Європейська Рада пропонує Раді розширити компетенцію Європолу на відмивання грошей у цілому, беззастережно до типу злочину, від якого походить відмивання грошей.

57. Мають бути розвинуті єдині стандарти для запобігання використання корпорацій та підприємств, зареєстрованих поза юрисдикцією Союзу, для приховування доходів від злочинів та відмивання грошей. Союз та держави-члени мають досягти домовленостей із третіми країнами, що є офшорними центрами, про забезпечення ефективної та прозорої співпраці в правовій взаємодопомозі, відповідно до рекомендацій, зроблених у цій сфері Групою розробки фінансових заходів.

58. Комісії пропонується підготувати доповідь, що має визначити в національному банківському, фінансовому та корпоративному законодавстві положення, що перешкоджають міжнародній співпраці. Раді пропонується розробити необхідні висновки на основі цієї доповіді.

Як було зазначено, в перших абзацах Висновків Президентства досягнення цілей в сфері створення в ЄС території свободи, безпеки та юстиції має відбуватись шляхом виконання необхідних заходів, визначених Амстердамською угодою, цими висновками та Віденським Планом Дій.[95] Віденський План Дій було ухвалено Радою з питань юстиції і внутрішніх справ 3 грудня 1998 року і підтримано Віденською Європейською Радою[96], що проводилась 11 та 12 грудня 1998 року. Документ названо "План Дій Ради і Комісії з якнайкращої імплементації положень Амстердамського Договору у сфері свободи, безпеки та юстиції"[97]. Він містить комплекс завдань, зокрема, у сфері співпраці органів поліції, судової співпраці в кримінальних справах, адаптації норм кримінального права. Заходи поділено на короткострокові (яких має бути вжито впродовж двох років) та середньострокові (п’ять років).

У 2000 році було видано документ "Запобігання та контроль над організованою злочинністю: Стратегія Європейського Союзу на початок нового тисячоліття",[98] який систематизував та оновив попередні документи Європейського Союзу. Цей документ являє собою структуру подальшої роботи Ради, Комісії, Європолу, Європейської Судової Мережі та держав-членів у цій сфері, а також містить низку рекомендацій, визначає відповідальних за їхнє виконання та встановлює рівень пріоритетності цих рекомендацій.[99]

Реальні здобутки Європейського Союзу в реалізації політики в сфері ЮВС можна умовно поділити на такі сфери: співпраця органів поліції, судова співпраця в кримінальних справах, гармонізація кримінального права держав-членів.

?) Ґенеза співпраці органів поліції держав-членів ЄЕС починається від діяльності групи TREVI, що було спрямована на встановлення контактів (хоч здебільшого неформальних) між відповідними органами держав-членів ЄЕС.

Великим кроком вперед на шляху створення повноцінної співпраці органів поліції стала реалізація встановлених Шенгенською Угодою домовленостей про відповідну співпрацю. Головними здобутками цієї співпраці, яку було регламентовано в Розділі ІІІ Шенгенської Конвенції, є встановлення повноцінного механізму обміну інформацією між органами поліції країн-учасниць Шенгенських домовленостей, а також надання службовцям поліції однієї держави права здійснювати нагляд та переслідування осіб на прикордонній території суміжних країн-учасниць.

Повноваження службовців поліції на території суміжних держав стосуються права спостереження та переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів. Їх чітко визначають положення статей 40 – 44 Шенгенської Конвенції. Цими положеннями визначаються права та обов’язки офіцерів поліції під час здійснення їхніх повноважень на території іншої держави, коло злочинів, підозра у вчиненні яких дає право на переслідування або спостереження за підозрюваними особами на території інших держав, а також регламентується цілий ряд інших супутніх питань.

Щодо обміну інформацією між органами поліції стаття 39, Шенгенської Конвенції визначає:

Договірні сторони зобов’язуються забезпечити домовленість, що їхні органи поліції, відповідно до національного права та в межах їхньої компетенції, допомагають один одному з метою запобігання та виявлення кримінальних злочинів, тією мірою, як національне право не обумовлює, що запит має бути зроблений та переданий через органи судової влади, та обумовлюючи, що запит або його виконання не включає в себе застосування договірною стороною, якій надсилається запит, заходів примусу. У випадку, коли органи поліції, до яких спрямований запит, не мають повноважень у справах запиту, вони мають передати його до компетентних органів влади.[100]

Цим положенням встановлюється режим повноцінного та максимально ефективного обміну оперативною інформацією між органами поліції країн-учасниць Шенгенських домовленостей. У той же час інші положення статті 39 роблять ряд застережень та уточнень щодо цього загального правила. Зокрема, встановлюється, що: –

надану інформацію неможна використовувати як свідчення інкримінованого злочину без згоди судових органів держави, що надала інформацію;[101] –

обмін запитами та відповідями на них здійснюється через центральні органи, які є відповідальними в кожній державі за міжнародну співпрацю органів поліції. Якщо така процедура є неможливою через брак часу, то запит може бути надіслано безпосередньо до органу, який може дати відповідь. У такому разі центральні органи мають бути повідомлені про це за найпершої ж такої можливості;[102] –

у прикордонних районах співпраця може