в сфері ЮВС між державами-членами розпочалася в середині 1970-х. Першим кроком у ній було створення в 1976 році групи TREVI (від Terrorism, Radicalism, Extremism et Violence Inrenational – питань, якими займалась ця група), що складалася з високопоставлених службовців міністерств юстиції та внутрішніх справ держав-членів. Із ухваленням Єдиного Європейського Акту така міжурядова співпраця отримала і мету рівня Співтовариства, а саме – забезпечення завершення формування внутрішнього ринку, що мав забезпечувати свободу пересування. У 1989 році Пальма Документ (Palma Document) зобов’язав групу здійснювати координацію безпеки зовнішніх кордонів та стимулювати тіснішу судову та поліцейську співпрацю на рівні Європи. Узагалі група здійснювала координацію співпраці в середині Співтовариства в боротьбі з тероризмом, торгівлею наркотиками, організованою злочинністю та незаконною імміграцією, доки ці сфери не були інкорпоровані Договором про Європейський Союз до третьої основи ЄС.
Важливим етапом у розвитку співпраці органів поліції та судових органів на теренах Європейського Союзу стала реалізація Шенгенських домовленостей[68].
14 червня 1985 року Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург та Нідерланди підписали у містечку Шенген угоду[69], якою вони домовились про поступове усунення контролю на їх спільних кордонах та запровадження свободу руху для всіх осіб, які є громадянами держав-членів, учасниць Шенгенської Угоди, інших держав-членів або третіх країн. Гарантії імплементації цих домовленостей були встановлені в Шенгенській Конвенції[70], яка була підписана цими п’ятьма країнами 19 червня 1990 року і набрала чинності лише в 1995 році. Коло учасників Шенгенських домовленостей поступово розширювалось: Італія приєдналась до них у 1990 році, Іспанія і Португалія в 1991 році, Греція в 1992 році, Австрія в 1995 році, Данія, Фінляндія та Швеція в 1996. Ісландія та Норвегія також є учасницями Шенгенської Конвенції.
Оскільки відкриття внутрішніх кордонів та відмова від митних перевірок тягне за собою ризик зростання міжнародної злочинності, країни-учасниці Шенгенської Угоди серед заходів, спрямованих на досягнення мети Угоди, визначили низку положень у сфері співпраці митних органів та органів поліції в сфері боротьби зі злочинністю. Зокрема, у статті 9 Угоди було встановлено:
Сторони мають підсилити співпрацю між їхніми митними органами та органами поліції, особливо в боротьбі зі злочинністю, зокрема, незаконною торгівлею наркотиками та зброєю, несанкціонованим в’їздом та перебуванням осіб, митним та податковим шахрайством та контрабандою. Із цією метою та у відповідності із їхнім національним правом, Сторони повинні намагатись покращити обмін інформацією та підсилювати такий обмін, коли це стосується інформації, яка може бути корисною для інших Сторін у боротьбі зі злочинністю.
У межах національного права Сторони мають підсилити взаємну допомогу стосовно несанкціонованого руху капіталу.
Як довгострокові заходи країни-учасниці домовились розпочати, із огляду на результати виконання короткострокових заходів, наведених вище, дискусію з таких питань:
- розробка положень про співпрацю органів поліції в запобіганні злочинності та в розслідуванні;
- вивчення ускладнень, що можуть виникнути при застосуванні домовленостей про міжнародну судову допомогу та видачу осіб, із метою визначення найприйнятніших рішень для покращення співпраці між Сторонами в цих сферах;
- пошук засобів спільної боротьби зі злочинністю, inter alia шляхом вивчення можливості запровадження права переслідування для офіцерів поліції, беручи до уваги засоби зв’язку, які існують, та міжнародної судової допомоги.[71]
Окрім того, було досягнуто домовленості про здійснення спроб гармонізації права з питань наркотиків, зброї та реєстрації подорожуючих у готелях.[72]
Шенгенська Угода та Шенгенська Конвенція, а також норми, ухвалені на їх основі, та пов’язані з ними домовленості разом формують Шенгенській acquis, який, відповідно до Протоколу до Амстердамського Договору, було інкорпоровано до установчих договорів.
Для забезпечення правової основи, інкорпорація передбачає розділення Шенгенського acquis між першою основою (новий Розділ IV Договору про заснування Європейського Співтовариства "Візи, надання притулку, імміграція та інші політики, пов’язані з вільним рухом осіб") та третьою колоною (Розділ VI Договору про Європейський Союз – "Положення про співпрацю органів поліції та правосуддя в кримінальних справах"). Правова інкорпорація Шенгенського acquis до Союзу супроводжувалось інтеграцією інституцій. Рада перейняла на себе функції Шенгенського Виконавчого Комітету, а Генеральний Секретаріат Ради перейняв на себе функції Шенгенського Секретаріату. Крім того, Протокол, доданий до Амстердамського Договору, встановлює, що Шенгенській acquis та норми, що ухвалені інституціями на основі цього acquis, повинні бути прийняті в усій цілісності країнами, що мають намір приєднатись до Союзу.
Серед держав-членів ЄС лише Ірландія та Сполучене Королівство не є учасницями Шенгенських домовленостей, але, у відповідності з протоколом до Амстердамського Договору, вони можуть брати участь у деяких або усіх положеннях acquis, якщо 13 держав-членів, що є сторонами угоди, та представник уряду зацікавленої країни в межах Ради одностайно проголосують на користь цього. У березні 1999 року Сполучене Королівство в такий спосіб звернулось із проханням про участь у певних сферах співпраці в межах Шенгену, включаючи співпрацю органів поліції та суду в кримінальних справах, боротьби проти наркотиків та в Шенгенській Інформаційній Системі (SIS). Рада ухвалила рішення про схвалення запиту в травні 2000 року. У червні 2000 року та листопаді 2001 року Ірландія звернулась із проханням взяти участь у певних сферах діяльності Шенгену, включаючи всі положення про імплементацію та роботу. Рада ухвалила рішення про схвалення запиту Ірландії в лютому 2002 року. Більше того, Данія, хоч вона вже і є учасником Шенгенської Конвенції, може обирати в контексті Європейського Союзу чи застосовувати нові рішення, прийняті на основі Шенгенського acquis.
Конституційне закріплення співпраці в сфері ЮВС відбулось у Договорі про Європейський Союз, який був підписаний 7 лютого 1992 року в
