Як вже зазначалось, початок цієї боротьби було закладено у 1980 році[194], Рекомендацією R (80) 10 Комітету Міністрів Ради Європи про заходи проти обігу та зберігання фондів кримінального походження від 27 червня 1980 року. Цей документ вперше підняв питання проблеми відмивання грошей на міжнародному рівні. Це було спричинено тим, що:

… переведення фондів кримінального походження з однієї країни до іншої та процес, завдяки якому вони відмиваються через впровадження в економічну систему, викликає серйозні проблеми, сприяє вчиненню наступних кримінальних дій і таким чином призводить до поширення цього феномену на національному і міжнародному рівні.[195]

Як реакцію на цей феномен, Комітет Міністрів Ради Європи рекомендував урядам держав-членів запровадити ряд заходів в межах банківської системи. Зокрема запровадити обов’язкову перевірку особи клієнта, обмежити оренду сейфів тільки особам, які тривалий час обслуговуються банком або мають рекомендації, створити запасники для банкнот, пов’язаних з кримінальними злочинами, запровадити навчання для касирів щодо перевірки особи та виявлення кримінальної поведінки, запровадити співпрацю між банками та компетентними органами влади, а також на міжнародному рівні, для обміну інформацією про обіг банкнот пов’язаних із злочинами, створити інформаційну систему, яка містить перелік банкнот, які використовувались у кримінальних злочинах.

Попри дещо спрощений, як на сьогодення підхід (акцентування лише на готівковому обороті грошей), до боротьби з відмиванням грошей, Рекомендація R (80) 10 містить в собі методи запобігання відмивання грошей, які широко використовуються і сьогодні.

Боротьба з відмиванням грошей отримала своє продовження у 1986 році, коли вперше відмивання грошей було визнано кримінальним злочином на національному рівні – в США було ухвалено Акт про контроль за відмиванням грошей.[196] Пізніше зміни та розширення положень Акту про контроль за відмиванням грошей мали місце в 1990[197], 1992[198], 1994[199] та 1996[200] роках.[201]

Того ж 1986 року у Сполученому Королівстві було ухвалено Акт про злочини в сфері обігу наркотиків,[202] який став першим актом про боротьбу проти відмивання доходів від торгівлі наркотиками у Британії.

В цей період поряд з національними ініціативами по боротьбі з відмиванням грошей, починають створюватись міжнародні інструменти боротьби з цим феноменом. Слідом за США та Сполученим Королівством до боротьби з відмиванням грошей долучилась Організація Об’єднаних Націй. 20 грудня 1988 року у Відні була підписана Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.[203]

Цей важливий міжнародний інструмент мав істотний вплив на наступні ініціативи, і нині зазвичай розглядається як такий, що створює мінімальний стандарт поведінки, який вимагається від членів міжнародної спільноти у цій важливій сфері інтересів.[204] Навіть остання глобальна ініціатива у цій сфері – Палермська конвенція, до створення якої Віденська конвенція була "єдиною угодою глобального масштабу, яка вимагала визнання кримінальним [відмивання грошей] та встановлювала безпрецедентні зобов’язання на її учасників",[205] - заснована на Віденській конвенції.[206]

Важливість Віденської конвенції полягала не лише в тому, що вона вимагає визнати відмивання грошей кримінальним злочином, але й в тому, що, "визнаючи також важливе значення зміцнення і посилення ефективних правових засобів міжнародної співпраці в правовій галузі для припинення міжнародної злочинної діяльності"[207], усуває ряд перешкод для міжнародного співробітництва наявних у міжнародному праві,[208] й створює засади для такого рівня співпраці, який був би відповідним рівню загрози, яку являє відмивання грошей.

Тому не викликає подиву те, що найперша з Сорока Рекомендацій, розроблених ГФЗ, однією з найвпливовіших структур у боротьбі з відмиванням грошей, полягає у тому, що "усі країни повинні негайно здійснити кроки для ратифікації і повної імплементації Конвенції Об'єднаних Націй 1988 року проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин (Віденської конвенції)".[209]

12 грудня 1988 року з’явилась ще одна міжнародна ініціатива в сфері боротьби з відмиванням грошей – Базельський Комітет банківського регулювання та нагляду оприлюднив Заяву про принципи Запобігання злочинного використання банківської системи з метою відмивання грошей.[210]

Заява про принципи є загальною заявою про етичні принципи, які заохочують керівництво банків до встановлення процедур, які забезпечують, що усі особи, які мають справи з їх установами належним чином ідентифіковані; що не схвалюються трансакції, які не є легітимними; та що досягається співпраця з правоохоронними органами.[211] Як зазначають розробники "Заява не є юридичним документом і її імплементація залежить від національної практики та права",[212] але попри цей факт принципи, які містяться у заяві, у багатьох країнах застосовуються як обов’язкові.[213]

На момент розробки Сорока Рекомендацій ГФЗ, Заява про принципи Базельського Комітету разом з Віденською конвенцією були єдиними міжнародними ініціативами у сфері відмивання грошей, що і було підкреслено у Доповіді ГФЗ у квітні 1990 року.

Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ГФЗ)[214] була створена у 1989 році. Рішення про це було прийняте на п’ятнадцятому щорічному економічному самміті голів семи найбільших індустріальних держав (G-7), який відбувався у Парижі у липні 1990 року за участю Голови Комісії ЄЕС. Серед іншого учасники самміту вирішили створити ГФЗ з учасників самміту та інших зацікавлених країн для оцінки результатів співпраці, яка вже здійснювалась з метою запобігання використання банківської системи та фінансових установ з метою відмивання грошей, та розглянути додаткові превентивні заходи у цій сфері, включаючи адаптацію правових та регуляторних систем для підвищення багатосторонньої правової допомоги.[215] Окрім держав-учасниць самміту до діяльності ГФЗ приєднались Швеція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Іспанія та Австралія. На сьогоднішній день членами ГФЗ є двадцять дев’ять країн (Аргентина, Австралія. Австрія, Бельгія, Бразилія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг