Директива 91/308, імплементована в національне право держав-членів, стала однією з найбільш ефективних міжнародних ініціатив в сфері боротьби з відмиванням грошей. В 2001 році вона була переглянута та доповнена з урахуванням розвитку фінансової системи.[236]

Діяльність Європейського Союзу по боротьбі з відмиванням грошей не обмежується рамками Директиви 91/308 та співпраці в межах сфери ЮВС. ЄС є активним учасником світового процесу боротьби з цим феноменом. Так усі держави-члени ЄС і Європейська Комісія є членами ГФЗ, Європейська Комісія співпрацює у цій сфері з країнами ЄЕП, країнами-кандидатами, країнами колишнього СРСР, країнами Ради Європи, Карибського регіону, Андського співтовариства, тощо.[237]

В другій половині 1990-х – на початку 2000-х боротьба з відмиванням грошей стала повсякчасним явищем в законодавстві більшості країн світу. З’явились та розвинулись різноманітні регіональні ініціативи по боротьбі з цим явищем, боротьба з відмиванням грошей стала предметом уваги не тільки міжнародних організацій правоохоронного характеру, але й міжнародних організацій у фінансовій сфері (Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, ОЕСР, IOSCO, IAIS, тощо).

Для України досвід боротьби з відмиванням грошей на національному рівні починається з ухваленням Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III,[238] Глава 11 якого містить ряд положень про запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III, який у статті 209 визнав злочином легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом. 28 листопада 2002 року був ухвалений Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" № 249-IV, який набув чинності 12 червня 2003 року (далі – "Закон про запобігання відмиванню грошей").

Не зважаючи на велику кількість зусиль, які докладаються для боротьби з відмиванням грошей, перемоги чи принаймні контролю за цим феноменом досягти не вдалось і понині. Як, з певним іронічним оптимізмом, зазначив Ділвін Ґріфітс:

Проблема відмивання грошей стала більш комплексною, якщо власне не гіршою з … 1989 року. Частково це відображає той факт, що наше знання проблеми нині є значно кращим. Отже свідчення збільшення охоплення [проблеми] лише очікується … і це добре.[239]

Висловлюються також більш радикальні точки зору на результативність ініціатив по боротьбі з відмиванням грошей:

… з часу коли рекомендації ГФЗ були вперше оприлюднені в 1990 році, ряд найбільш печально відомих кіл відмивання грошей розташувались в країнах, що вже застосували обтяжливе регулювання по розкриттю інформації. Приклади включають в себе нещодавнє втягнення Сітібанку в схему Рауля Салінаса, брата колишнього президента Мексики, з переміщення більш ніж 87 мільйонів доларів США через приватний банківській підрозділ банку. До того ж, Сітібанк був звинувачений у допомозі в аналогічних трюках Омара Бонґо, президента Ґабону, який зараз знаходиться під слідством за звинуваченнями у хабарництві, та синів нігерійського диктатора генерала Сані Абаха. Аналогічно, Бенк оф Нью-Йорк був втягнений у спроби відмивання багатомільярдних доларових фондів, походженням з Росії. Зовсім недавно, кілька лондонських банків були звинуваченні у тому, що відіграли ключову роль у можливості відмивання генералом Абахою $ 4 мільярдів, награбованих в Нігерії за часи його правління. Коротше кажучи, робота ГФЗ за останнє десятиліття дала лише сумнівні результати. Більше того, наплив скандалів щодо відмивання грошей в країнах, які звернулись до регуляторних схем запропонованих Групою, кидає певні сумніви на часто повторювану цією організацією мантру, що регулювання не спрацьовує лише тому, що воно не було ухвалено повсюдно. Якщо фінансові пірати можуть обходити закони країн, які свято дотримуються рекомендацій, безумовно юрисдикції, що з меншим ентузіазмом ставляться до реформ, не чекали кращих результатів.[240]

Не зважаючи на те, що подолання феномену відмиванням грошей і справді є далекою метою, а обсяги грошей, які відмиваються, не стають меншими, боротьба з легалізацією злочинних доходів дає свої позитивні плоди. Щонайменше створені та розвиваються механізми протидії відмиванню грошей, а сам цей феномен не є вже чимось невідомим для правоохоронних органів.

Підсумовуючи наведене вище слід зазначити, що стратегія по боротьбі з відмиванням грошей має, на додаток до використання традиційних інструментів кримінального права, максимально використовувати діяльність учасників фінансового сектору для запобігання відмиванню грошей. Крім того слід пам’ятати, що національні ініціативи самі по собі приречені на неефективність і вкрай необхідною є максимальна інтеграція у міжнародну співпрацю у цій сфері.

Виходячи з цього подальше дослідження боротьби з легалізацією доходів отриманих злочинним шляхом поділяється на дослідження: боротьби з відмиванням грошей у кримінальному праві (Розділ ІІ), ролі фінансового сектору у запобіганні та боротьбі з відмивання грошей (Розділ ІІІ) та міжнародної співпраці у цій сфері (Розділ IV).

РОЗДІЛ ІІ

ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ ЯК КРИМІНАЛЬНИЙ ЗЛОЧИН

?) Вступ – ?) Об’єкт злочину (об’єкт захисту при покаранні in rem, об’єкт захисту при покаранні in personam) – ?) Предмет злочину (кошти та інше майно, їхні характеристики. предикатний злочин, його ознаки) – ?) Об’єктивна сторона злочину (види діянь, їхня мета та характеристики) – ?) Суб’єкт злочину (фізична особа, відповідальність юридичних осіб) – ?) Суб’єктивна сторона злочину – ?) Покарання (покарання in personam та покарання in rem) – ?) Висновки.

?) Криміналізація відмивання грошей є базовим і основним елементом усього комплексу заходів по боротьбі із цим феноменом.

В Україні відмивання грошей визнається кримінальним злочином статтею 209 Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 року № 2341-III,