1988 року (далі – „Віденська конвенція”).[31] Попри те, що Віденська конвенція є суто секторальним документом, що розповсюджується лише на один із видів діяльності організованої злочинності, вона характеризується тим, що встановлює глобальний механізм взаємної правової допомоги, що до того був переважно механізмом двосторонніх договорів. Окрім того Віденська конвенція "визна[є] взаємозв’язок між незаконним обігом [наркотиків] та іншими, пов’язаними з ним, формами організованої злочинності…"[32] Цей документ є також до певної міри етапним для розвитку боротьби з відмиванням грошей, оскільки країни-учасниці Віденської конвенції зобов’язуються визнати кримінальним злочином, зокрема, й відмивання грошей.[33]
Попри ці позитиви, Віденська конвенція є яскравим прикладом можливої недосконалості механізмів міжнародного права. "Через десять років після ухвалення [Віденської] конвенції, дослідження дотримання її сторонами засвідчило, що в багатьох випадках країни радше були неохочими або просто не бажали дотримуватись зобов’язань, встановлених нею. Протягом минулих десяти років виконання [зобов’язань] було непостійним, якщо не мінливим. Декілька основних країн виробництва та транзиту наркотиків ще не ухвалили законодавства про боротьбу з відмиванням грошей. До того ж сторони, які ухвалили внутрішні закони проти відмивання грошей, часто не застосовували ці положення агресивно."[34]
Така ситуація виникла внаслідок відсутності механізму примусового забезпечення виконання Конвенції. "Хоч частина друга статті 32 [Віденської] Конвенції надає М[іжнародному] С[уду] С[праведливості ] юрисдикцію по вирішенню спорів про тлумачення та застосування конвенції, кілька сторін, в тому числі й Сполучені Штати, оголосили себе не зобов’язаними цією статтею. Безумовно, ці країни не бажають, щоби МСС досліджував їхню поведінку щодо дотримання або її відсутності. У результаті МСС був позбавлений юрисдикції відповідно до теорії обов’язкової юрисдикції. Таким чином, Сполучені Штати, так само, як численні інші учасники [Віденської] Конвенції підірвали застосування [Віденської] Конвенції через МСС. … А без звернення до МСС та Ради Безпеки [Віденська] Конвенція є договором, який не може застосовуватись примусово, і міжнародна співпраця … лишається ілюзорною.”[35]
Ще одним секторальним документом є Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом посадових осіб іноземних держав при здійсненні міжнародних ділових операцій від 17 грудня 1997 року.[36] Ця Конвенція містить зобов’язання визнати кримінальним злочином підкуп.[37] До того ж, Конвенція ОЕСР містить також зобов’язання про встановлення відповідальності за згаданий злочин не тільки для фізичних, але й для юридичних осіб.[38] Конвенція ОЕСР встановлює певні вимоги щодо розповсюдження сферу дії законодавства про боротьбу з відмиванням грошей на підкуп посадових осіб іноземних держав.[39] Встановлено механізми взаємної правової допомоги[40] та екстрадиції.[41] Контроль за виконанням Конвенції полягає в здійсненні періодичного моніторингу та взаємної оцінки виконання учасниками Конвенції своїх зобов’язань, що здійснюються в межах Робочої Групи ОЕСР по боротьбі з шахрайством при здійсненні міжнародних ділових операцій.[42]
Слід додати, що раніше, 7 квітня 1996 року, в межах Організації Американських Держав (OAS) була розроблена Міжамериканська Конвенція проти Корупції. Вона за своїми положеннями є подібною до Конвенції ОЕСР.[43]
Протягом 1999 року в межах Ради Європи було також розроблено дві конвенції про боротьбу з корупцією: Конвенція з кримінального права про корупцію, відкрита для підписання в Страсбурзі 27 січня 1999 року (набрала чинності 1 липня 2002 року) та Конвенція з цивільного права про корупцію, відкрита для підписання в Страсбурзі 4 листопада 1999 року (наразі не набрала чинності). Україна підписала обидві конвенції, але наразі не ратифікувала.
Безумовно, важливим інструментом у боротьбі з організованою злочинністю на міжнародному рівні є Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол. Це найбільша міжнародна організація кримінальної поліції, заснована в 1923 році[44], до якої на сьогоднішній входить 181 держава, в тому числі й Україна.[45] Місія Інтерполу полягає в сприянні міжнародній співпраці поліції. Це досягається шляхом забезпечення максимально можливого обміну оперативною інформацією між органами поліції держав-членів. Інтерпол також забезпечує обмін досвідом і новими методами розслідувань, що сприяє гармонізації дій органів поліції в здійсненні розслідувань. Однак повноваження Інтерполу є чітко обмеженими. Інтерпол не має повноважень проводити власні розслідування та здійснювати арешти. Таким чином, Інтерпол є скоріше допоміжним, аніж самостійним засобом боротьби з організованою злочинністю.
?) На регіональному рівні боротьби з злочинністю найбільших успіхів вдалось досягти в Європі. Активне міжнародне співробітництво в цій сфері на європейському рівні розпочалося в середині 1950-х. Головними осередками такої співпраці були і є Рада Європи та Європейський Союз (дослідження міжнародної співпраці в межах Європейського Союзу дивись далі в цьому розділі).
У межах Ради Європи було розроблено низку конвенцій, спрямованих на встановлення загальноєвропейських механізмів співпраці в сфері кримінального права.
Першим елементом цієї мозаїки є Європейська конвенція про видачу правопорушників, укладена в Парижі 13 грудня 1957 року, набрала чинності 18 квітня 1960 року. Наразі у цій Конвенції беруть участь 45 країн, дві з яких не є членами Ради Європи (Ізраїль і Південно-Африканська Республіка). Сан Маріно, що підписало конвенцію 29 вересня 2000 року, на сьогодні не ратифікувало її. Україна ратифікувала Конвенцію 11 березня 1998 року, що набула для неї чинності з 6 вересня 1998 року. Конвенція була розвинута Додатковим протоколом, укладеним у Страсбурзі 15 жовтня 1975 року, і Другим Додатковим Протоколом, укладеним у Страсбурзі 17 березня 1978 року.
Наступною є Європейська Конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах, відкрита для підписання в Страсбурзі 20 квітня 1959 року, набула чинності 12 червня 1962 року. Учасниками Конвенції є 43 країни (в тому числі Ізраїль, який не є членом Ради Європи). Сан Маріно на сьогодні не ратифікувало Конвенції. Україна ратифікувала Конвенцію 11
