Другий аспект підходу до визначення організованої злочинності безпосередньо випливає з наведеного вище визначення. Цей аспект пов’язаний із визначенням виду діяльності організованої злочинної групи. У Палермській конвенції ці види діяльності охоплені поняттям "серйозний злочин". Під час обговорення концепції серйозного злочину розробники зіткнулись із труднощами, пов’язаними з відмінностями в підході до змісту цього поняття в внутрішньому праві різних країн. Ця проблема особливо загострилась під час дискусії про можливе включення до Конвенції переліку злочинів, що визнаються серйозними. Окреме дослідження цього питання виявило, що концепцію серйозного злочину може бути визначено навіть без урахування кваліфікації злочинів, що є такими.[54] Отже, відповідно до Конвенції, серйозний злочин – це "злочин, який карається позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання."[55]

Слід також додати, що такий аспект, як отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди організованою злочинною групою має розумітись у широкому сенсі й охоплювати, наприклад, злочини, основним мотивом яких може бути отримання послуг сексуального характеру.[56] Структурно оформлена група означає групу, яка не була випадково створена для негайного вчинення злочину і в якій не обов’язково формально визначені ролі її членів, обговорено безперервний характер членства або створено розвинену структуру,[57] це поняття включає в себе як групи, що мають ієрархічну або іншу розроблену структуру, так і групи, в яких відсутня будь-яка ієрархія.[58]

Транснаціональний характер злочину, що є передумовою застосування Палермської конвенції, означає, що: –

злочин вчинено в більш, ніж одній державі; –

злочин вчинено в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; –

злочин вчинено в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, що здійснює діяльність у більш, ніж одній державі; –

злочин вчинено в одній державі, але істотні наслідки мають місце в іншій державі (наприклад, підробка в одній державі грошей іншої держави або підробка грошей в глобальному масштабі[59]).[60]

Окремі злочини, визначені Палермською конвенцією, на які розповсюджується її дія – це: участь у організованій злочинній групі (стаття 5), відмивання доходів від злочинів (стаття 6), корупція (стаття 8) та перешкоджання здійсненню правосуддя (стаття 23).

Положення про визнання кримінальним злочином участі в організованій злочинній групі розроблене з урахуванням концепцій зговору (conspiracy), що є притаманною системі загального права, та різноманітних варіантів участі, що застосовуються в багатьох континентальних юрисдикціях. Метою цього було забезпечення сумісності обох концепцій та підтримка співпраці в межах конвенції, без намагань повної гармонізації цих концепцій.[61] Слід також зазначити, що концепція участі в організованій злочинній групі, відображена в Палермській конвенції, є ідентичною до відображеної у Спільних Діях від 21 грудня 1998 року, ухвалених Радою на основі статті К.3 Договору про Європейський Союз, про визнання кримінальним злочином участі в злочинній організації в державах-членах Європейського Союзу (98/733/ЮВС).[62]

Положення про визнання кримінальним злочином відмивання грошей походить безпосередньо з Конвенції ООН про боротьбу з обігом наркотиків 1988 року, при цьому істотно розширює коло предикатних злочинів.[63]

Положення про корупцію було включено до Палермської конвенції з огляду на те, що корупція є загальновживаним методом діяльності організованих злочинних груп. Однак, із огляду на те, що в Палермській конвенції неможливо висвітити всі аспекти боротьби з корупцією, було визнано доцільним розробити ефективний міжнародно-правовий механізм проти корупції, незалежний від Палермської конвенції[64]

Нарешті, криміналізація перешкоджання здійсненню правосуддя охоплює застосування фізичної сили, погроз залякування або підкуп у процесі давання свідчень та при виконанні службових обов’язків посадовою особою судових або правоохоронних органів на усіх стадіях провадження.

Наступна сфера, що стосується міжнародної співпраці, охоплює питання екстрадиції, взаємної правової допомоги, передачі провадження і засуджених осіб, а також співпраці правоохоронних органів.

Із огляду на те, що імплементація Палермської конвенції може вимагати залучення великих обсягів ресурсів, в тому числі й фінансових, конвенція містить положення про надання технічної допомоги. Передусім це стосується фінансової і технічної допомоги розвинутих країн країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються. Така допомога має сприяти більш ефективній імплементації Палермської конвенції у якомога більшій кількості країн світу.

Механізм забезпечення імплементації цієї конвенції відрізняється від класичного механізму, що зазвичай застосовується у конвенціях ООН. Окрім надання Міжнародному Суду Справедливості юрисдикції щодо врегулювання спорів про тлумачення та застосування Палермської конвенції, стосовно чого держави можуть зробити застереження про нерозповсюдження на них цієї юрисдикції,[65] конвенція передбачає створення постійно діючої Конференції Учасників Конвенції. Конференція скликається Генеральним секретарем Організації Об’єднаних Націй не пізніше, ніж через рік після набуття чинності конвенцією.[66] Конференція має подвійну функцію – розширення можливостей держав-учасниць щодо боротьби з транснаціональною організованою злочинністю та сприяння та спостереження за виконанням Палермської конвенції.[67] Частина четверта статті 32 Палермської конвенції передбачає здійснення такого спостереження за виконанням як через класичний механізм звітування держав-учасниць, так і "за посередництвом таких додаткових механізмів проведення спостереження, які можуть бути створені Конференцією Учасників". Цілком можливо, що ці механізми можуть передбачати здійснення взаємної оцінки виконання або експертної оцінки.

Положення Палермської конвенції дозволяють робити висновок про те, що ця конвенція має всі можливості стати ефективним механізмом боротьби з організованою злочинністю на глобальному рівні, співмірним із тим рівнем співпраці, що спостерігається на регіональному рівні в межах Європейського Союзу.

?) У Європейському Союзі боротьба з організованою злочинністю належить до третьої основи ЄС – спільної політики в сфері юстиції й внутрішніх справ (далі – "ЮВС").

Співпраця