Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (пока-рання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних кате-горій «схвалення» та «несхвалення» неможлива ніяка коор-динація спільної діяльності.

Невербальне спілкування відбувається, як правило. Неусвідомлено, мимовільно. Невербальна комунікація вносить у спілкування особливі нюанси. Особливістю мови жестів є те, що проявляється вона в результаті імпульсів нашої підсвідомості. Неможливість підробити ці імпульси сприяє тому, що ми довіряємо цій мові більше, ніж звичайному вербальному способу комунікації [5;12].

Невербальна комунікація використовує чотири знакові системи, тому можна виділити чотири форми невербальної комунікації: кінесіка або оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка); паралінгвістика та екстралінгвістика (вокалізація, паузи, темп мовлення, покашлювання, сміх); проксеміка (норми просторової організації спілкування); візуальне спілкування (контакт очей).

Стосовно всіх чотирьох систем невербальної комуні-кації постає одне загальне питання: що їх об'єднує? Кожна з них використовує власну знакову систему, яку можна розглядати як певний код. І якщо у випадку з мовою система кодування загальновідома, то під час не-вербальної комунікації важливо у кожному випадку ви-значити, що ж можна вважати кодом і як забезпечити володіння ним партнера по комунікації. У протилежному випадку ніякого змістовного «додатка» до вербальної комунікації описані системи не дадуть.

Як відомо, в загальній теорії інформації є поняття «семантична значуща інформація» — це та кількість ін-формації, яка дана не на «вході», а на її «виході», тобто та, яка «спрацьовує», причому на «вході» її завжди більше, ніж на «виході». У процесі людської комунікації це поняття можна інтерпретувати так: семантично значуща інформація — це та, яка впливає на зміну поведінки і має сенс. Усі невербальні знакові системи збагачують цей зміст, допомагають розкрити повністю змістовний бік ін-формації.

Вербальна і невербальна комунікації тісно пов'язані між собою. Невербальна комунікація є суттєвим «додат-ком» до вербальної, підсилює її. За оцінкою дослідників, тільки 1% змісту повідомлення передається значенням слів, у той час як 38% інформації визначається тим, як ці слова вимовляються, і 55% — виразом обличчя [7;91].

Висновки

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовільняючи потреби в спілкуванні, людина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість.

Спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. А функції спілкування, як напрямки застосування і впливу спілкування, є необхідною передумовою даного розвитку.

Отже, спілкування- це процес, який практично виникає і проходить не між ізольованими індивідами, а між людьми як членами суспільства і тому опосередкований тими чи іншими суспільними засобами. Це двосторонній або багатогранний процес встановлення й розвитку контактів між людьми, зумовлений їхньою потребою у спільній діяльності і який відповідно виконує різноманітні функції для задоволення цієї потреби.

Виходячи з цього, чим більше спілкування опосередковане, що являється його засобом чи способом застосування, можна говорити про важливість його функцій.

Визначаючи за різними критеріями велику кількість функцій спілкування, слід пам?ятати, що всі вони так чи інакше взаємопов?язані, впливаютьодна на одну і повинні застосовуватись в комплексі.

Різноманітність функцій спілкування тільки підкреслює багатогранність і значущість даного явища для людини як особистості та суспільства в цілому.

Список використаної літератури

Андреєва Г.М. Социальная психология: Учеб. для вузов.- М.: Аспект Прес, 1996.- 376 с.

Ануфриева Н.В. Социальная психология.Курс лекций.-3-е изд., перераб. и доп.- К.: МАУП,2000.- 136 с.

Бондарчук О.І., Бондарчук Л.І. Основи психології та педагогіки: Курс лекцій.- К.: МАУП,1999.-168 с.

Доценко Е.Л., Бессонова Л.В. Обыденные представления о структуре общения // Вестник МГУ:Психология.-1999.-№2.-С.23-34

Етнопсихологічні особливості міжособистісного спілкування та їх урахування в процесі взаємодії дітей і дорослих/ За ред.- Л.Е. Орбан.- Івано-Франківськ,1996.-81 с.

Коваль С.Б., Москалець В.П. Розвивальне педагогічне спілкування.- Івано-Франківськ,2000

Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник для студентів вузів.- К., 1995.- 304 с.

М?ясоїд П.А. Загальна психологія:Навч. Посіб.-К.:Вища школа,2000.-479 с.

Психология. Словарь/под общей ред. А.В.Петровского и М.Г. Ярошевского.-М.: Изд-во политической литературы, 1990

Психологія за ред. Трофімова Ю.А.- К., 1999.-558 с.

Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. Посібник.- К.: Веселка,1998.-214 с.

Соціальна психологія:Навч.-метод.посібник/За ред. Л.Е.Орбан, В.Д. Хруща.-Івано-Франківськ:Прикарпатський ун-т,1994.-101

Станкин М.И. Психология общения/Курс лекций.- М.:Ин-т практической психологии,1996.-296 с.

Швачко В. Соціальна психологія: Навч. Посіб.- К.: Вища шк., 2002.-111