Афективно-комунікативна функція характеризує емоцій-ну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального [10;469].

А.А.Брудний виділяє в якості основних робочих функцій

- інструментальну функцію спілкування, яка необхідна для обміну інформацією в процесі управління і спільної праці;

- синдикативну фунцію, яка знаходить своє вираження в складенні малих і великих груп;

- трансляційну, необхідну для навчання, передачі знань, способів діяльності, оціночних критеріїв;

- функцію самовираження, яка зорієнтована на пошук і досягнення взаєморозуміння. Дана функція особливо характерна для творчих особистостей [9;244-245].

За критерієм «мета спілкування» виділяється вісім функцій спілкування:

1. Контактна функція — встановлення стану обопільної готовності прийма-ти та передавати повідомлення і підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту.

2. Інформаційна — обмін повідомленнями (описами) , запитаннями та відповідями.

3. Спонукальна — заохочення партнера або ж самого себе (стимулювання й аутостимулювання) до виконання певних дій.

4. Координаційна — взаємне орієнтування й узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність.

5. Пізнавальна — адекватне сприйняття і розуміння сенсу повідомлення, а також взаємне розуміння одне одного (намірів, установок, переживань, станів партнерів).

6. Амотивна — або неусвідомлений «обмін емоціями», або ж один з партнерів збуджує в іншому певні емоції.

7. Встановлення відносин — усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків.

8. Впливова функція спрямована на зміну стану, поведінки, ціннісно-моти-ваційної сфери партнера (намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оціночних критеріїв тощо).

У реальному процесі спілкування може переважати та чи інша функція або декілька з них. Це залежить від того, який зміст партнери вкладають у конк-ретний акт спілкування. Людина, знайома із психологічними основами спілкування, впливає на партнера одночасно у різних напрямках. Вона чітко визначає, чого прагне досягти, й обмежує взаємодію необхідним і достатнім.

Наприклад, функція диктора телебачення — виклад фактів. Він повинен обмежуватися тільки інформаційною функцією. Функція впливу або спонукан-ня тут недоречна. Але якщо вихователь обмсжус свою взаємодію з вихованцем виключно інформативною функцією, ефективність цього впливу буде мінімальною.

Взаємодія повинна базуватися саме на комплексі функцій. Керівник може розповісти підлеглим про якийсь факт для того, щоб вплинути на їхню поведінку або погляди (спонукальна та амотивна функції). Батьки можуть страждати від того, що втратили контакт із діп иною-підлітком, і в процесі спілкування намага-ються його відновити на новому рівні відносин. А підліток, спілкуючись з батька-ми, більше за все потребує розуміння з їх боку, бо висловити те, що відчуває, він сам не завжди в змозі [11;30].

Соціальні функції спілкування в сучасному суспільстві можна теоретично розділити на дві категорії:

власне соціальні, які зорієнтовані на задоволення потреб суспільства в цілому чи окремих його груп в процесі їх функціонування і взаємодії (функція діяльності; функція управління чи соціальний контроль; функція забезпечення міжгрупової взаємодії);

соціально-психологічні, пов?язані з потребами окремих особистостей – членів суспільства ( функція контакту; функція ототожнення; функція соціалізації).

Якщо розглядати спілкування, виходячи з його значення в суспільному житті, то можна виділити ще дві його глобальні функції:

Спілкування, як фактор розвитку суспільства;

Спілкування, як фактор розвитку особистості.

Незважаючи на таку велику кількість функцій спілкування, всі вони взаємодіють і повинні застосовуватись в комплексі.

Отже, спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії між людьми, сприймання і розуміння суб?єктами спілкування один одного [8;210].

3.Вербальна і невербальна комунікація.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформа-цією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно роз-крита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взає-модії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної кому-нікації важливу роль відіграють значущість інформації, праг-нення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуван-ню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів – знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити вербальне та невербальне спілкування.

Комунікативна взаємодія людей відбувається пере-важно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, пев-ну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інфор-мативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооці-нок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструмен-тальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації