Іншою концепцією цього ряду служить так називана теорія навчення. Відповідно до неї, життя особистості, її відносини є результат підкріплюваного навчення, засвоєння суми знань і навичок (Е. Торндайк, Б. Скіннер і ін.) [25, c.131].

Більш популярною на Заході є теорія ролей. Вона виходить з того, що суспільство пропонує кожній людині набір стійких способів поводження (ролей), обумовлених її статусом. Ці ролі накладають відбиток на характер поводження особистості, її відносини з іншими людьми.

Одним з напрямків у розробці психології особистості є «теорія поля», запропонована американським психологом німецького походження К. Левіним. Відповідно до цієї концепції, поводження індивідуума керується психологічними силами (прагнення, наміру і т.д.), що мають спрямованість, величину і точки прикладення в полі «життєвого простору» [25, c.38].

У підсумку кожна з цих теорій пояснює соціальне поводження людини, виходячи з замкнутих у собі властивостей середовища, до якої людина змушена якось пристосовуватися. При цьому зовсім не враховуються об'єктивні, суспільно-історичні умови життя людини.

Тому, якщо такий підхід може бути прийнятним при дослідження типологічних відмінностей різних соціальних груп при соціологічних дослідженнях, то робота психолога з еконкретною особистістю не може повністю спиратися на такого типу концепції, хоча соціальні фактори, безперечно мають враховуватися.

Психогенетичний підхід не заперечує значення ні біології, ні середовища, але на перший план висуває розвиток власне психічних процесів. У ньому можна виділити три течії [25, c.140].

Концепції, що пояснюють поводження особистості головним чином через емоції, потяги й інші позараціональні компоненти психіки (психодинамічні теорії: американський психолог Е. Еріксон і ін.).

Концепції, що віддають перевагу розвитку пізнавальних сторін інтелекту, (когнітивістські теорії: Ж. Піаже, Дж. Келлі й ін.)

Концепції, у центрі уваги яких стоїть розвиток особистості в цілому, (персонологічні теорії: Е. Шпрангер, К. Бюлер, А. Маслоу й ін.)

З погляду психогенетичного підходу на розвиток особистості впливають такі особливості, як конституція людини, тип нервової системи і т.д. Всі ці особливості повинні враховуватися при роботі по з підлітками і в процесі вивчення особистості підлітка, але, на нашу думку, за такого підходу недостатньо враховується вплив середовища на розвиток особистості, адже один і той же індивід може за різних умов піти різними шляхами розвитку своєї особистості.

Ми вважаємо, що з точки зору розуміння процесів становлення особистості підлітка і психолого-педагогічної допомоги в її розвитку є комбінований соціально-психологічний підхід до особистості. Етимологія слова «особистість» допомагає розібратися в соціально-психологічній природі поняття. У російській мові слово «особистість» означає личину, тобто маску. Ця обставина підкреслює типове в особистості, що дозволяє говорити про неї як про соціотип, архетип.

Специфіка соціально-психологічного підходу до розуміння особистості полягає в наступному [22, c.51]:

1) він пояснює механізми соціалізації особистості;

2) розкриває її соціально-психологічну структуру;

3) дозволяє діагностувати дану структуру характеристик особистості і впливати на неї.

Соціально-психологічна структура особистості включає: ментальність, цінністно-змістову сферу, мотиваційну сферу (спрямованість, життєві цілі, плани, життєвий шлях), когнітивні характеристики (картини світу); "Я-характеристики" ("Я-концепцію", "Я-образ", самовідношення, самооцінку); локус контролю; соціально-психологічну компетентність особистості; статусно-рольові характеристики особистості; емоційні психічні стани, соціальні почуття особистості.

Серед радянських соціально-психологічних теорій особистості можна виділити: теорію відносин В.Н.Мясищева, теорію установки Д. Н. Узнадзе, диспозиційну теорію особистості, структуру особистості К. К. Платонова, теорію інтегральної індивідуальності [22, 25].

Ці теорії дозволяють говорити про особистість не тільки як про індивідуальний, але і як про типове соціально-психологічне явище.

Останнім часом активно розробляється акмеологічний підхід до вивчення особистості (акме - вершина в розвитку дорослої людини). Найбільший внесок у розробку даного розуміння особистості внесли такі психологи, як А. А. Бодальовв, А.А.Деркач, Н. В. Кузьміна й ін. [3-5, 25]

Одним з важливих напрямків соціально-психологічного аналізу типів особистості, зокрема поводження в суспільстві, є порівняння по параметрі відносин одних людей до інших. Американський психолог А. Маслоу у своїх роботах про самоактуалізації «Я» неодноразово підкреслював, що одна людина може відноситися до іншої як до самого себе, а цей інший може сприймати навколишніх його людей так само, як він сприймає речі, і відповідно з ними поводитися.

У рамках такого підходу (С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьев) властивості людини як індивіда розглядаються як передумови розвитку особистості [16]. Соціокультурне середовище являє собою джерело, що живить розвиток особистості. Середовище несе ті суспільні норми, цінності, ролі, церемонії, знаряддя, системи знаків, з якими зіштовхується індивід. Справжніми підставами і рушійною силою розвитку особистості виступають спільна діяльність і спілкування, за допомогою яких здійснюється рух особистості у світі людей, прилучення її до культури.

У теорії Л.I. Божович показано, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією [8, c.441]. Ця позиція і є одна з головних характеристик особистості, передумова до її розвитку, що розуміється як сукупність ведучих мотивів діяльності.

Результат впливу на особистість з боку інших людей залежить не тільки від особливостей останніх, але і від того, які відносини уже встигла «нажити» ця особистість, які її потреби, інтереси, схильності стоять за цими відносинами, а також чи відповідають ці люди своїми характеристиками потребам, інтересам, схильностям особистості. Саме цей останній параметр переважно визначає знак і величину суб'єктивної значимості іншої людини чи спільноти для особистості, результат їхнього впливу на неї. Зрозуміло, що результат впливу названих факторів, що оцінюється такими показниками, як характер (зміст), широта, глибина, стійкість, дієвість, не може бути однаковим для всіх людей і періодів життя.

Підлітковий вік є