Певний синтез концепції Фрейда з теорією ролей зробив видатний психолог Ерік Еріксон. Він вважав, що розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини. Його аналіз соціалізації можна представити за допомогою опису відмінних рис восьми стадій психосоціального розвитку [25, c.326].

1.Дитинство: довіра — недовіра.

2.Раннє дитинство: автономія — сором і сумнів.

3.Вік гри: ініціативність — вина.

4.Шкільний вік: працьовитість — неповноцінність.

5.Юність: его-ідентичність — рольове змішання.

6.Рання зрілість: інтимність — ізоляція.

7.Середня зрілість: продуктивність — інертність.

8.Пізня зрілість: его-інтеграція — розпач.

У той же час не можна абсолютизувати роль несвідомого в процесі соціалізації особистості (патологічні випадки не слід поширювати на здорових людей). Вирішальне значення тут мають процеси пізнання й оволодівання дитиною соціальними ролями в ігровій діяльності, її вправи в самоідентифікації, система очікувань, що виникає і закріплюється в неї і характер їхнього задоволення, вимоги до неї з боку батьків, характер їхнього поводження з нею.

Тому реальним підходом до розгляду стадій соціалізації є компромісний, котрий враховує як соціологічні, так і психоаналітичні погляди. Унаслідок цього можна виділити первинну, маргінальну, стійку соціалізацію, а також стадію, обумовлену необхідністю адаптації до нової ситуації, наприклад у зв'язку з початком відвідування школи, виходом людини на пенсію й інші обставини [22, c.48].

Первинна соціалізація – це соціалізація дитини, яка відбувається в основному в колі сім’ї.

Маргінальна (проміжна, чи псевдостійка соціалізація - соціалізація підлітка. Відомо, що підлітковий вік є віком статевого дозрівання, що продовжується до моменту становлення людини дорослою. Це перехідний вік від дитинства до юнацтва, зв'язаний головним чином із самоствердженням особистості, груповою ідентичністю.

Стійка соціалізація збігається з досягненням визначеного статусу і виконанням широкого спектру соціальних і міжособистісних ролей. Ця стадія зв'язана зі стабільним положенням людини в суспільстві чи якій-небудь спільноті. Вона свідчить про соціально-психологічну адаптованість особистості, її соціальну ідентичність.

І, нарешті, остання стадія соціалізації пов’язана з утратою статусу, ряду ролей після виходу людини на пенсію. У цей час вона дезадаптується і, як правило, болісно реагує на те положення, у якому виявилася. Нерідко важкі переживання викликаються втратою близьких і змісту свого існування, необоротними процесами старіння організму, почуттям самітності і непотрібності.

Людина може зовні демонструвати свою соціалізованість, у зв'язку з чим постає питання про зовнішні і внутрішні критерії цього процесу. Критеріями соціалізованості особистості є: зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; адаптованість особистості, її нормо-типове поводження, спосіб життя; соціальна ідентичність (групова і загальнолюдська) [28, c.97].

Головним критерієм соціалізованості особистості підлітка виступає не ступінь його пристосовництва, конформізму, а ступінь її незалежності, упевненості, самостійності, розкутості, ініціативності, незакомплексованості. Основна мета соціалізації особистості не в її уніфікації, перетворенні в слухняний «гвинтик», а в задоволенні «потреби в самореалізації» і в розвитку здатності для успішного здійснення цієї мети. У противному випадку процес соціалізації позбавляється гуманістичного змісту і стає інструментом психологічного насильства, спрямованого не на особистісний ріст і не на досягнення єдиної у своєму роді індивідуальності, а на уніфікацію, стратифікацію, нівелювання «Я».

1.3. Вплив соціально-психологічних факторів на розвиток особистості

У самому загальному виді соціально-психологічні фактори соціалізації особистості можуть бути об'єднані в дві великі групи: 1) соціальні, що відбивають соціально-культурний аспект соціалізації і торкаються проблеми її історичної, культурної й етнічної специфіки; 2) індивідуально-особистісні, значною мірою обумовлені етапом життєвого шляху особистості.

У вітчизняній і російській психології просліджується прагнення багатьох авторів при аналізі процесу соціалізації особистості враховувати не тільки об'єктивні показники (зміна соціального статусу індивіда, освоєння їм нових соціальних ролей), але і суб'єктивні, у тому числі ідентичність. Це поняття введене в науку Е. Ерiксоном, що визначає ідентичність як суб'єктивне почуття і якість особистої самототожності, що спостерігається, і безперервності (сталості), з'єднане з певною вірою в тотожність і безперервність деякої картини світу, поділюваної з іншими людьми.

Ідентичність розглядається Е. Ерiксоном у двох аспектах [25, c.325]:

по-перше, як структуру, що складається з двох компонентів: органічного й індивідуального, тобто як непорушна даність фізичного зовнішнього вигляду, задатків, тотожності, дійсності і цілісності людського індивідуального буття;

по-друге, у соціальному аспекті, унаслідок чого виділяється групова і психосоціальна ідентичність. Групова ідентичність - це включеність особистості в різні спільності (історичну, географічну, класові, національні й ін.), підкріплена суб'єктивним відчуттям внутрішньої єдності і нерозривності зі своїм соціальним оточенням. Психосоціальна ідентичність - відчуття людиною значимості свого буття для суспільства.

Кожний з аспектів ідентичності має два полюси: позитивний (те, якою людина повинна бути з погляду соціального оточення) і негативний (те, якою вона не повинний бути). Формування ідентичності завжди супроводжується протиборством цих двох сторін. У кризові моменти боротьба загострюється, і негативна ідентичність може узяти верх. Для позитивного і поступального розвитку особистості необхідна перевага позитивної ідентичності над негативною.

Такий загалом підхід Е. Еріксона до проблеми ідентичності, висунутої їм як основний момент розвитку особистості.

Загальнолюдський рівень ідентичності розуміється як усвідомлення себе представником біологічного виду, людства чи як бачення і розуміння глобальних проблем людства, відповідальність перед майбутніми поколіннями за життя на Землі [25, c.325].

Груповий рівень ідентичності виступає через усвідомлення своєї приналежності до різних груп (на підставі підлоги, віку, расової і релігійної приналежності і т.д.). Спільності середнього рівня (групи) конструюються як системи опозицій. Вони, як правило, протипоставлені один одному і поза «свого іншого» не можуть бути визначені. Такі, наприклад, батьки і діти, чоловіки і жінки, «праві» і «ліві» і т.д.

Індивідуальний рівень ідентичності є усвідомлення