Серед учених немає єдиної думки про те, розвиток якого рівня ідентичності є найбільш важливим для успішної соціалізації особистості. Можна припустити, що актуалізація, домінування визначеного рівня ідентичності особистості й успішності її соціалізації визначаються часом. При цьому фактор часу розуміється подвійно: як суспільний час - специфіка історичного розвитку даного суспільства; індивідуальний час - етап життєвого циклу особистості.

Переходячи до питання про вплив етапу життєвого шляху особистості на успішність її соціалізації, проілюструємо особливості соціалізації особистості і формування структури її ідентичності в стабільні періоди розвитку суспільства. Для цього можна звернутися до аналізу морального розвитку дітей, проведеному Л. Колбергом [22, c.304]. Відповідно до його даних, діти до 7 років знаходяться переважно на доконвенціональному рівні морального розвитку. Їхнє поводження визначається в основному прагненням уникнути покарання чи одержати заохочення, тобто в них домінує незрілий індивідуально-особистісний рівень ідентичності. До 13 років і до закінчення школи в більшої частини дітей переважає груповий рівень ідентичності, коли аморальність-моральність вчинку оцінюється в залежності від точки зору референтної групи дитини. Очевидно, цей рівень ідентичності в стабільні періоди розвитку суспільства залишається домінуючим, оскільки тільки 10% дітей старше 16 років досягають постконвенціонального рівня морального розвитку, що характеризується одночасною виразністю індивідуально-особистісного і загальнолюдського рівня ідентичності.

Процес соціалізації на різних етапах онтогенезу в умовах суспільної кризи протікає по-іншому. Соціальна криза характеризується, як правило, порушенням «ідеологічної цінності» суспільства (Е. Еріксон), розхитуванням його колишньої системи цінностей, станом «аномії» (Е. Дюркгейм) [25]. При цьому в принципово іншій ситуації виявляються три вікові групи: діти допідліткового віку; підлітки і юнаки; особи середнього і літнього віку.

Як було відзначено, діти аж до підліткового віку знаходяться на доконвенціональному рівні морального розвитку, що характеризується уникненням покарання і прагненням до одержання заохочення, тобто у своєму поводженні вони значною мірою керуються «принципом задоволення» (3. Фрейд). У зв'язку з цим у випадку руйнування колишньої системи суспільних цінностей і створення нової вони досить природно приймають нові соціальні норми, слідуючи тому ж принципу.

Найбільш важливим періодом формування зрілої ідентичності є підлітковий вік. У ході підліткової кризи ідентичності можуть бути переборені конфлікти, не вирішені на попередніх стадіях розвитку особистості, травми і страхи раннього дитинства. У той же час структура ідентичності, що формується в підлітковому віці, впливає на всі наступні стадії розвитку особистості.

Крім того, на думку Е. Еріксона, при порушенні «ідеологічної цілісності» суспільства виникають і додаткові труднощі. Зокрема, окремі найбільш обдаровані індивіди впадають у стан психосоціального мораторію, що виражається в неприйнятті ними системи суспільних цінностей і у формуванні своєї власної [25, c.356]. Підлітки, що знаходяться в цьому стані, можуть сформувати як позитивну, так і негативну ідентичність, що представляє собою як би два полюси континууму. У центрі його лежать такі типи світогляду, що не приймають існуючу систему цінностей і в той же час не вступають з нею у відкритий конфлікт.

На негативному полюсі цього континуума знаходяться підлітки, що мають свою систему норм, традицій, поглядів, відповідно до якої вони не тільки не приймають загальноприйняті соціальні норми, але і порушують їх, створюючи тим самим злочинну субкультуру.

Слід зазначити, що в стан психосоціального мораторію може впасти не тільки одна людина чи яка-небудь група людей, але і ціле покоління, юність якого довелася на період бурхливих суспільних змін. Прикладом такого мораторію покоління (чи значної його частини), як нам здається, був сплеск молодіжного неформального руху в країні в середині 80-х років XX сторіччя.

Таким чином, діти і підлітки легше всього адаптуються до умов суспільної кризи, але суттєвою проблемою є формування негативної індентичності підлітків у таких умовах, що спричиняє асоціалізацію особистості в майбутньому, що є небажаним для суспільства.

Розділ 2. Основні етапи та проблеми формування особистості в підлітків

2.1. Формування особистості в ранньому підлітковому віці

Підсумовуючи спостереження різних психологів, спробуємо пунктирно проаналізувати особливості кожного віку шкільного періоду. В основному будемо опиратися на описи Гезелла та І.С.Кону [25].

Вважається, що десять років — це вік, коли дитина врівноважена, легко сприймає життя, довірлива, рівна з батьками, ще мало піклується про свою зовнішність. Не можна випустити з уваги, що в цьому віці особливу роль грає вплив прикладом. Приклад впливає безпосередньо на підсвідомість і тому формує особистість швидше, ніж апеляція до інтелекту й роз'яснення корисності й соціальної цінності того або іншого вчинку. Наприклад, в Абхазії, виховуючи, показують, що для виправлення своєї провини одного вибачення недостатньо. Якщо розбив - полагодь: і горщик, і відносини.

Десятилітні хлопчики - забіяки. Треба виявити причини, по яких порушується слухняність дорослим. Чому він б'ється? Чому ігнорує зауваження дорослих? Звичайно це відбувається тому, що він (його друзі) і дорослі оцінюють його поводження з різних точок зору. В цьому віці починається групова індентифікація особистості підлітка. Друзі й він уважають, що той, хто не б'ється, - боягуз, і тому вимоги батьків син уважає причіпками, не надає їм значення, особливо якщо вони повторюються занадто часто й у грубій формі. Цінності вікової групи й батьків поступово починають розходитися. З огляду на цю обставину, небажано карати винуватця при сторонніх, тим більше в присутності однолітків. Таке поводження дорослих може вже розглядатися дітьми як приниження й привести до замкнутості, відмові від покори. Відмова виконати вказівка, ігнорування зауважень, сенсорна глухота й сліпота - всі ці прояви,