що так дратують дорослих, як вказує Грановська Р.М. є просто різні форми психологічного захисту підлітка, що виникають через невміння батьків урахувати особливості віку. Для нейтралізації захисту можна сказати: «Сьогодні ти впорався з моїми проханнями краще, ніж учора, а завтра зумієш зробити ще успішніше». Такий принцип виховання орієнтує дитину на цілком досяжну мету самовдосконалення, зменшуючи число внутрішніх конфліктів [8, c.442].
Значимим періодом у віковому розвитку особистості є отроцтво і юність. В цей період молода людина засвоює соціальні норми, приміряє на себе різні соціальні статуси і формує навички виконання соціальних і психологічних ролей. Виявлення резервів особистісного розвитку стає важливою задачею.
У розвитку особистості в підлітковому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками [1, с.29], на основі якої починається формування самосвідомості. Як вказує Фурман А., особливо важли-вими на початкових стадіях формування самосвідомості є контакт із значущими людьми (мати, батько, дідусь, бабуся, брат, сестра), які первинно визначають уявлення дитини про саму себе. В дитинстві практично всі соціальні взаємостосунки потенційної особистості справляють на неї форму-вальний та розвитковий вплив [28, c.23-24].
Як зауважує Столін В. В. у своїй фундаментальній праці “Самосознание личности” самосвідомості молодшого підлітка властиве почуття дорослості, під яким розуміється його ставлення до самого себе вже як до дорослого, його уявлення чи відчуття себе повною мірою дорослим. Почуття дорослості в цьому віці не є обов’язково усвідомленим. Однак воно є специфічною для підліткового віку формою самосвідомості, соціальною за своїм змістом [23, c.48].
Першим основним його показником є виникнення у молодших підлітків потреби, щоб оточуючі ставились до них не як до малюків, а як до дорослих. У випадку невраховування цієї потреби вихователем, підлітки проявляють образу, різні форми протесту: неслухняність, грубість, впертість, протиставлення себе дорослим чи товаришам, зіткнення і конфлікти. Так Бернс. Р. наводить дані численних досліджень, які свідчать про те, що "незадовільна успішність, незацікавленість у навчанні, низька мотивація, погана поведінка багато в чому зумовлені негативним став-ленням до себе та заниженою самооцінкою" [2, с. 26].
Іншим показником почуття дорослості є наявність у підлітків прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих. До таких сфер, як указує Петровський А.В., досліджуючи вікові особливості становлення самосвідомості, належать: взаємини з товаришами, дівчатами чи хлопцями, заняття у вільний час, навчальні обов’язки тощо [5, c.25].
Грановська Р.М зазначає, що школярі протестують проти спроб батьків обмежити їх спілкування з друзями, протидіяти їхній субкультурі, новим прагненням щодо популярної музики, розваг з комп’ютером. Прагнення підлітків до самостійності в навчанні і різних заняттях найбільш яскраво проявляється у відмові від допомоги і в незадоволенні при спробах контролювати якість роботи [8, c.302].
Уже у віці 10-11 років підліток повинен мати своє місце в будинку, кімнату, частину кімнати, стіл. У тих сім'ях, де в дитини 10-11 років немає свого простору, який він сам контролює, відносини з батьками більш конфліктні. Там менше прагнення дитини до спільної з батьками діяльності й більше демонстративної непокори як підтвердження (десь і в чомусь) своєї самостійності. Можливість реального контролю частини середовища перебування, місце, де підліток виступає як автономна особистість, формує в нього відповідальність, здатність приймати самостійні рішення, активність. Коли такого середовища немає - розвивається нерішучість, залежність і пасивність.
В роботах Фурман А. В., Мачинського О.В., Мухіної В.С. указується і третій показник існування в дітей почуття дорослості — наявність власної лінії поведінки, незважаючи на незгоду дорослих чи товаришів [8, 13, 28]. Підлітки можуть наполягати, що певні навчальні предмети їм не потрібні, і ніякі “виховні впливи” дорослих на них не діють. Вони можуть не погоджуватися з оцінками і думками товаришів, залишаючи їх, віддаючи перевагу в спілкуванні іншим товаришам.
Звичайно, що почуття дорослості у підлітків проявляється з неоднаковою яскравістю, в різних ситуаціях, і ступінь його сформованості теж неоднаковий.
Цукерман Г.А., розглядаючи процес саморозвитку особистості зазначає, що окрім почуття дорослості, у підлітків існує тенденція до дорослості — прагнення бути і вважатися дорослими. У цьому плані підлітків доцільно поділити на дві групи [30, c.144].
У дітей першої групи тенденція до дорослості виявляється у взаєминах з дорослими і товаришами, у копіювання різних сторін поведінки і зовнішнього вигляду дорослих. Підлітки претендують на ставлення до них як до дорослих і на відповідні нові права у відносинах з дорослими і товаришами. Надзвичайно важливим моментом є бажання підлітків, щоб оточуючі визнали той факт, що вони вже не маленькі. Ця тенденція проявляється тим яскравіше, чим більш підлітку здається, що дорослі і товариші ставляться до нього ще як до маленького і не беруть до уваги те, що він тепер вже теж дорослий. Незадоволеність підлітків ставленням дорослих виявляється в образах і різних формах протесту, починаючи з грубості, неслухняності, закінчуючи протиставленням себе дорослим чи відходом від спілкування з товаришами.
Отже, у цієї групи підлітків яскравий вияв тенденції до дорослості збігається з невизнанням дорослими чи товаришами їхніх претензій на дорослість.
У підлітків другої групи, без яскраво вираженої тенденції до дорослості, претензії на дорослість теж існують. Вони виявляються у взаєминах з дорослими і товаришами, але епізодично, при обмеженні дорослими свободи чи самостійності підлітка. Протест набирає форми епізодичної неслухняності, ситуативної грубості чи впертості [2, 4, 16].
Розглядаючи механізми розвитку особистості Боришевський М.І. вказує, що тенденція до дорослості й почуття дорослості у підлітків виникають за протилежних умов: як