Як указує Р. Бернс, підліток, вихований в атмосфері твердого контролю й безперервної опіки, вирвавшись з-під батьківського крила, виявляється безпомічним і надзвичайно залежним від стороннього впливу. Надмірна регламентація з боку дорослих у цьому віці приводить до того, що він стає несамостійним, у нього підвищується агресивність. Разом з тим і надмірною волею породжує асоціальні, егоїстичні тенденції в поводженні, безсистемність і безладність. Навпроти, довірчість у відносинах між батьками й підлітком розвиває в нього самоповагу, почуття власної гідності, допомагає знімати напругу, підсилює почуття безпеки й емоційного комфорту, навчає вмінню встановлювати гарні стосунки з іншими людьми.

Тільки довірчість дозволяє дитині спокійно ввійти в мир дорослих, розширити коло соціальних ролей. Прийнявши «правила гри», підліток здатний поставити своє поводження в дуже тверді рамки, але вони ж викличуть бурхливий протест, якщо будуть нав'язувати батьками. У цьому віці йому важко зрозуміти, чому перехід у світ дорослих не стільки дарує довгоочікувану волю, скільки накладає масу зобов'язань. Тому багато хто з підлітків проявляють своєрідний бунт, бажаючи залишитися дітьми. Особливо, зауважує Грановська, це яскраво це проявляється в неповних сім'ях [8, c.453]. Діти, що виросли без батьків, часто мають знижений рівень домагань. У хлопчиків вище рівень тривожності, частіше невротичні симптоми. Вони гірше контактують із однолітками. У них недостатня самоповага, їм сутужніше засвоїти чоловічі ролі, тому вони часто гіпертрофують їх, проявляючи агресивність, брутальність, забіякуватість. При цьому сильна залежність від матері може сполучатися з почуттям ворожості до неї.

В той же час, як указує Бодальовв, дорослі дуже люблять «виховувати», увесь час що-небудь забороняючи своїм дітям. Спостерігається досить надлишкова регламентація їхнього поводження. Цікавий аналіз того, хто зі членів сім'ї що забороняє дітям, проведений у роботі Т. А. Рєпіна, результати якої наводить Грановська Р.М. [8, c.451]: заборони, що стосуються безпеки підлітка, становлять 42%, спрямовані на збереження речей і порядку в будинку - 28, пов'язані з охороною спокою дорослих - 22, а заборони морального характеру, що не зачіпають безпосередніх інтересів сім'ї, - усього 8%. При цьому матерів найбільше хвилює безпека дитини й збереження речей і порядку в будинку, батьків - охорона власного спокою, бабусь і дідусів - безпека дитини. За порушенням заборони звичайно слідує покарання.

Савченко І.Д. вказує, що батькам бажано мати на увазі, що, якщо покарання необхідно - нехай підліток сам його вибере [17, c.95]. Практика показує, що діти звичайно вибирають більше строге покарання, чим хотіли застосувати дорослі. Але, вибравши його, вони вже не вважають його твердим і несправедливим. Дитина не хоче підкорятися загальноприйнятим правилам не тому, що вони занадто строгі, а тому, що вони жорстко нав'язують йому ззовні. Кожний віддає перевагу вільно обраному підпорядкуванню. В цьому віці вже формується самооцінка і самоусвідомлення особистості.

Опозиція дитини до всього, що нав'язує й надто регламентується, часто веде до тотального заперечення цінностей і авторитетів, на відміну від більш ранніх стадій розвитку особистості. Тому, слід погодитися з думкою Фурман А. В тому, що небажано жадати від підлітка негайного виконання своїх наказів [28, c.50]. Іноді варто надати йому можливість спочатку закінчити свої справи, навіть якщо, на погляд дорослого, вони не значимі, адже підліткові вони здаються важливими. Прояв уваги до них з боку дорослого підвищує самоповагу підлітка й привчає його завершувати почату справа.

Як вказує Грановська Р.М., що прийоми, якими батьки домагаються бажаного поводження своїх дітей, не завжди оптимальні [8, c.454]. Відомо кілька способів формування помилкового батьківського авторитету: придушення ініціативи дітей батьківською владою, збереження твердої дистанції між собою й дітьми, педантична вимогливість, нескінченне резонерство про те, що треба й чого не слід робити, і досягнення потрібного поводження дітей підкупом.

Діти з фізичними недосконалостями можуть втратити впевненість у собі й піти в себе. Підлітки, яких зневажають, недооцінюють свої сили й перебільшують труднощі життєвих завдань. Тоді замість того, щоб вирішувати завдання життя, вони будуть шукати шляхи обходу тиранії - або демонструючи свою слабість, або проявляючи жорстокість. З іншого боку, гарні діти теж деформуються, швидко приходячи до переконання, що повинні одержувати від інших всі блага життя без усяких зусиль. Таким чином, і вони упускають шанс оптимально підготуватися до життя. І в тому і в другому випадку соціалізація особистості порушується.

На вибірці з 300 неблагополучних учнів С. А. Біличева [22, с. 60] установила, що 10% з них виявилися в ізоляції у зв'язку з різними дефектами й недоліками фізичного характеру (заїка, шепелявить, товстий, рудий і т.д.); 8% - у зв'язку з відставанням в інтелектуальному розвитку (слабко засвоювали навчальний матеріал, маючи обмежені інтереси); 24% - це були учні, що встигали на добре й відмінно, але не користувалися повагою в однокласників через егоїзм і зазнайство.

У трагічних обставинах смерті одного з батьків у цьому віці вже не треба його оберігати від контактів з покійним. Він більшою мірою здатний перебороти виниклі й дуже глибинні труднощі, пов'язані із цією втратою, пережити те що відбулося, відреагувати повністю й продовжувати повноцінне емоційне життя у відповідності зі своїми можливостями, тільки якщо бере участь у похоронах і бере участь у поминках. Спогади ритуалів жалоби допомагають їм вижити й краще впоратися з горем.

До кінця молодшого шкільного віку в підлітка виникають нові можливості, але він ще не знає, що він собою представляє. Вирішення питання "Що я таке?" може бути знайдено