Аналіз результатів опитування слугує основою для визначення і проведення форм роботи з батьками.

Однак, практика засвідчує, що найважче вихователям активізувати батьків. Причина цього, на нашу думку, в тому, що вихователі недостатньо використовують позитивний досвід сімейного виховання, не завжди здійснюють своєчасну підготовку до зустрічі з батьками. А тому завідувач і методист надають допомогу вихователю в підготовці до проведення означених форм роботи .

Активність батьків підвищується, якщо вихователь своєчасно просить їх розповідати про свій досвід, про труднощі (проблеми) у вихованні дитини ( він повинен керуватися при цьому спостереженнями під час відвідувань сім’ї ), якщо організовує виставки, пов’язані зі змістом і темою заходу.

Вихователі повинні звертати увагу батьків не тільки на те, в які ігри грається дитина, які трудові обов’язки виконує, але і на те, як формувати характер, як давати знання і навички за допомогою різних видів діяльності, заохочуючи самостійну діяльність дитини. Педагог повинен уміло доводити батькам, що кожна дитина володіє індивідуальними психофізіологічними особливостями, нахилами, інтересами, їх потрібно знати і розуміти, вміти бачити сильні та слабкі сторони.

Кожна проведена форма роботи повинна аналізуватися спільно, виділяючи основні аспекти щодо подальшої спільної співпраці, обговорюючи та аналізуючи найголовніші питання чи ситуації, які виникають.

Ефективність роботи з батьками залежить від психологічного настрою, який виникає в процесі щоденних контактів між педагогами і батьками. Цей настрій зумовлюється індивідуальним підходом вихователів до батьків, тим, як вони враховують особливості батьків і труднощі сімейного виховання.

Разом з вихователями, спираючись на обстеження сімей і спостереження, визначаємо групи сімей ( благополучні, стійкі, нестійкі, неблагополучні). Вихователі у своєму журналі фіксують результати. В свою чергу , базуючись на розподілі сімей по групах, завідувач складає картотеку неблагополучних сімей і здійснює контроль роботи з ними.

З метою полегшення роботи вихователя в підготовці до заходів з педагогічної просвіти батьків, особливу увагу приділяємо систематизації і розробці різноманітних рекомендацій. В методичному кабінеті зібрано тематичний матеріал , який умовно можна розділити на чотири групи:

1. Зміст сімейного виховання та питання підвищення педагогічної культури батьків в дошкільному навчальному закладі (статті, рекомендації). Ці матеріали подані в таких тематичних папках :

державні програми з сімейного виховання;

сучасна сім’я;

зміст сімейного виховання;

підвищення педагогічної культури батьків.

2. Практичні рекомендації вихователям згідно змісту, форм та методів роботи дошкільного навчального закладу та батьків. Матеріали систематизуються у наступних папках:

методи вивчення сімей;

педагогічні бесіди і тематичні консультації;

батьківські збори;

наочна агітація;

індивідуальна робота з неблагополучними сім’ями і з дітьми цих сімей;

вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду сімейного виховання.

В папках також знаходиться і рекомендована тематика заходів для батьків дітей різних вікових груп, практичні рекомендації і питання для аналізу певних форм роботи вихователів і батьків (див.Додатки М, Ї, К).

3. Підвищення педагогічних умінь вихователів:

1) планування роботи з батьками;

2) педагогічна самоосвіта вихователів;

3) передовий досвід вихователів;

4) консультації та семінари з вихователями.

В папках відповідно до різних тем, рекомендуємо підбирати кращі рекомендації. Інколи доручаємо вихователям різних вікових груп одночасно розробити рекомендації з будь – якої теми ( наприклад, про роль сім’ї в ознайомленні дитини з природою). Такий підхід забезпечує більш точний підбір змісту педагогічної освіти батьків з означеної теми відповідно віку дитини.

Досвід роботипоказує, що питання підвищення педагогічної культури батьків необхідно розглядати в тісному зв’язку (паралельно) з підвищенням педагогічної кваліфікації вихователів, тому що відношення педагога до дітей, до їх батьків, рівень вихованості дитини і зумовлює відношення батьків до тих вимог, які висуває перед ними дошкільний навчальний заклад.

Враховуючи, що робота з родиною була і лишається складною проблемою у діяльності практично кожного дошкільного закладу,виділяємо деякі:

низький рівень соціально - психологічної культури учасників взаємодії (батьків і вихователів), а звідси нездатність налагодити спілкування;

нерозуміння батьками самоцінності періоду дошкільного дитинства та його значення для формування особистості в цілому;

несформованість у батьків ”педагогічної рефлексії”, тобто невміння аналізувати власну виховну діяльність, критично її оцінювати, знаходити причини своїх педагогічних невдач;

нерозуміння батьками своєї ролі як соціальних замовників у визначенні змісту, форм та методів роботи дитячого садка з родиною;

надмірна батьківська опіка дітей;

недостатня поінформованість батьків про життя і діяльність дітей у дошкільному закладі, а вихователів - у родині.

Зрозуміло, що все це перешкоджає налагодженню стосунків між педагогами і сім’єю.

В основу взаємодії сучасного дошкільного закладу сім’ї покла-

дається співробітництво. Ініціаторами його встановлення повинні виступати педагоги дошкільного навчального закладу, оскільки вони професійно підготовлені до освітньої роботи, а значить розуміють , що її успішність залежить від злагодженості, наступності у вихованні дітей. Педагог усвідомлює, що співробітництво потрібне в інтересах дитини, і в цьому необхідно запевнити батьків. Ініціатива зі встановлення взаємодії з сім’єю і кваліфікована реалізація її завдань визначають керуючу роль дошкільного навчального закладу щодо сімейного виховання.

Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від установок

сім’ї і дитячого садка (В. К. Котирло, С. О. Ладивір). Найсприятливіше вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному.

Важливо, щоб батьки були впевнені в хорошому відношенні педагогів до

дитини, відчували їх компетентність з питань виховання, поціновували його особисті якості (доброзичливість, чуйність, увагу до людей, турботливість).

Така довіра є проявом спонтанності: вихователь повинен заслужити її добром, небайдужим ставленням до дитини, вмінням пробуджувати в ній красу, щирість і милосердя. До цього треба віднести ще й культуру спілкування, тактовність і взаємоповагу

Для узгодження дій родини та