Основною умовою дієвості зв’язку дошкільних навчальних закладів з сім’єю виступає оволодіння педагогами навичками спілкування. Налагодити з батьками необхідні контакти, порозумітися з батьками вихователь може тільки тоді, коли він свідомо планує комунікативний процес. Потрібно врахувати певну ситуацію, особливості партнера по спілкуванню. Але не завжди педагог дошкільного навчального закладу психологічно готовий до цього, не кожний володіє професійними комунікативними уміннями 54 .

До засобів, які збагачують вихователя такими уміння, слід віднести серію так званих комунікативних ігор, наприклад, моделювання різного роду ситуацій спілкування, а також обговорення реальних випадків вдалих і невдалих контактів вихователя з батьками. Такі методи є не тільки повчальними, але і допомагають інколи подумки “змиритися” з не передбачуваними ситуаціями, створюючи такий психологічний настрій, завдяки якому полегшується поведінка педагога в певній життєвій ситуації.

Однак, ніяке навчання не буде мати відчутних результатів, якщо воно не опирається на внутрішню готовність педагога взаємодіяти з батьками і бажання знайти до них підхід. Формуванню такої готовності сприяє чітка постановка завдань, які визначають напрямки роботи з сім’єю:

психологічно - педагогічна просвіта батьків з метою підвищення рівня їх педагогічної освіти;

вивчення конкретної сім’ї і налагодження контактів з її членами для узгодження виховних впливів на дитину.

До першої групи входять завдання інформативного плану (наприклад: ознайомлення з віковими особливостями дітей; зосередження уваги на оздоровчих заходах) і навчального ( наприклад: розвивати вміння керувати дитячою діяльністю, розвивати мову, позитивні якості). Необхідною умовою є розрізнення їх , щодо раціонально планування зустрічей з батьками, які передбачені перспективним планом чи епізодичні, потреба в яких виникає непередбачено.

Існують також відмінності і в методах, за допомогою яких вирішується кожне завдання. Так, самостійними завданнями можуть бути наступні : звернути увагу батька чи матері на факти правомірної чи неправомірної поведінки дитини ; націлити на роздуми про виховання; порівняти навички своєї дитини й інших дітей; запропонувати зразок, показати приклад і допомогти оцінити той чи інший прояв дитини.

Ефективними методами для вирішення таких завдань є індивідуальні і групові (для невеликих груп ) консультації, перегляд батьками занять і інших режимних процесів під час дня відкритих дверей, залучення сім’ї до різноманітних форм спільної діяльності з дітьми в дитячому садку.

Вирішення другої групи завдань неможливе без так званих батьківських очікувань, тобто без того , що хочуть знайти батьки для себе у спілкуванні з педагогами. Якщо уявити ці очікування в загальному, то їх можна представити як впевненість батьків у гарному відношенні вихователя до дитини. Саме цим і зумовлюється довіра до вихователя, його знань, досвіду і повага до його особистості. Психологія довіри зумовлюється не стільки об’єктивними обставинами чи якостями вихователя (відповідною освітою, стажем роботи, належною оцінкою адміністрації і колег, професійною підготовкою), скільки емоційними факторами, які дозволяють батькам часом інтуїтивно вгадувати чуйність чи черствість, доброту чи перебільшену строгість педагога. Якщо не враховувати цього, то не слід сподіватися на співпрацю. Тому завдання вихователя заслужити довіру батьків. І це – особлива мета, яка означає необхідність продемонструвати свою педагогічну майстерність і знання, показати вміння з любов’ю розвивати прекрасне в дитині і попереджувати його негативні прояви.

З цього випливають і вимоги до підбору способів спілкування з сім’єю, форм звертання до батьків. Так зі сторони вихователя не припустиме непривітне чи халатне відношення при зустрічі, постійна прискіпливість і докори в адресу дитини, просьби до батьків прийняти певні міри з приводу неправомірної поведінки дитини в дитячому садку. Подібні методи нічого, крім невдоволення, не викликають. Але найстрашніше те, що таким чином створюється психологічний бар’єр позитивного відношення до вихователя, який перешкоджатиме батькам правильно сприймати навіть його розумні вимоги.

І навпаки, той, хто володіє методом переконання, завжди зможе впливати на співрозмовника. Передбачаючи “важку” розмову з батьками, вихователь ретельно продумує зміст і форму її попередньо проектує свою поведінку на випадок можливих ускладнень. Він обов’язково починає з будь-яких позитивних сторін дитини, з характеристики його добрих проявів чи досягнутих умінь, заволодівши увагою співрозмовника вихователь повинен знайти тактичну форму повідомлення про те, що викликає сумніви чи навіть осуд, дати пораду чи запропонувати спільно здійснювати пошук шляхів подолання труднощів, які виникли. Під час спрямованості такої розмови між її учасниками відсутній антагонізм. Навпаки, відчуття співпереживання породжує взаємну доброзичливість, готовність у всьому розібратись і прийняти відповідні міри 54 .

Добре відомо, що багатьом педагогам не тільки вдається перебудувати в потрібному напрямку підхід дорослих членів сім’ї до дитини, але й часто позитивно впливати на характер внутрісімейних відносин. Цей ефект взаємодії вихователя і батьків є переконливим доказом того, як може проникати вплив однієї особистості на іншу, якщо він правильно організований. Разом з тим, за цим проявом стоїть велика соціальна значимість професії дошкільного працівника, престиж дошкільного навчального закладу в цілому.

Таким чином, оволодіння комунікативними уміннями повинно стати для педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів предметом такої ж ваги, як і вдосконалення методів навчально - виховної роботи з дітьми. Важлива атмосфера дружніх взаємовідносин між працівниками дитячого садка та батьками вихованців. Утвердити її помагають вечори відпочинку, посиденьки, КВК для батьків і дітей. Уже в процесі їх підготовки створюється можливість краще пізнати один одного, виявити взаємну увагу. Батьки