схильність до необачних і нерозсудливих вчинків;

надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

відвідування лікаря без очевидної потреби;

роздавання дорогих речей або грошей;

придбання засобів скоєння суїциду;

підбиття життєвих підсумків, упорядкування справ, підготовка до самогубства;

нехтування зовнішнім виглядом.

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

запевнення у безпорадності і залежності від інших;

прощання;

розмови або жарти про бажання померти;

повідомлення про конкретний план суїциду;

подвійна оцінка значущих подій;

повільне, маловиразне мовлення;

самозвинувачення.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

амбівалентність, подвійність емоцій і почуттів;

безпорадність, безнадія, переживання горя;

ознаки депресії;

почуття провини або невдачі, поразки;

надмірні побоювання або страхи;

почуття власної малозначущості;

неуважність, розсіяність або розгубленість.

Ознаки депресії у дітей, схильних до суїциду:

сумний настрій, зовнішні прояви журби;

втрата властивої дітям енергійності;

порушення сну, соматичні скарги;

зміна апетиту або ваги;

погіршення успішності навчання;

зниження інтересу до навчання;

страх невдачі, почуття неповноцінності;

самообман – негативна самооцінка;

почуття «заслуженого» відторгнення;

помітне зниження настрою при найменших невдачах;

надмірна самокритичність;

зниження рівня соціалізації, агресивна поведінка.

Депресивні прояви підлітків і молоді із суїцидальною поведінкою:

сумний настрій, почуття суму, нудьги, втоми;

порушення сну, соматичні скарги;

непосидючість, неспокійність;

фіксація уваги на дрібницях;

надмірна емоційність;

замкненість, скупість;

розпорошена увага, агресивна поведінка;

неслухняність, схильність до бунту;

зловживання алкоголем або наркотиками;

погана успішність навчання, прогули занять.

Батькам слід звернути увагу на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб [Силяхина В., 2005]:

скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс у тому, що я живу?»;

висловлювання «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;

скарги на погані передчуття «Я відчуваю, що скоро помру»;

підвищений стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, поховальних ритуалів;

словесні натяки на смерть, що наближається: «Потерпіть, недовго вам залишилося мучитися», «Ви ще пошкодуєте, але буде пізно»;

наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з’ясування стосунків;

раптовий, без видимих причин напад спокою, смиренного стану після стресу або тривалої депресії;

таємні приготування до чогось, що підліток відмовляється пояснювати;

тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для підлітка характерним, відсутність бажання спілкуватись із друзями, родичами, ходити в гості, гратися, вести активний спосіб життя.

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й враховувати в роботі такі фактори ризику суїциду [Рибалка В., 2009, 24-25]:

висока конфліктність спілкування;

ізоляція підлітка в класі або групі;

несприятливе сімейне оточення;

спадковий фактор;

неадекватна самооцінка;

конфлікт, психотравматична ситуація;

різка зміна у поведінці;

асоціальний спосіб життя;

егоцентризм;

втрата членів сім’ї, погані стосунки.

Слід також сказати, що деякі з цих ознак мають, так би мовити, «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи в житті юної людини, але психологу, соціальному педагогу, вчителю і вихователю ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Таким чином, для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – карти, опитувальники, тести.

2.2. Організація, методика та результати експериментального дослідження

Для дослідження суїцидальної поведінки підлітків використовуються різноманітні методики, зокрема такі, як: «Карта визначення ризику суїцидальності (В. Приймаченко)», «Тест на виявлення суїцидального ризику СР – 45», «Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шавровська, О. Гончаренко, І. Мельникова)», «Методика визначення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська)», «Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру підлітків (О. Личко, С. Подмазін)», методика Г.-Ю. Айзенка “Самооцінка психічних станів особистості” та ін. (Див. додаток Б).

У своїх дослідженнях, які проходили на базі Видричанської ЗОШ І – ІІІ ступенів Рахівського району Закарпатської області, ми скористалися деякими із вищенаведених методик з метою виявлення суїцидальних схильностей і поведінки потенційних суїцидентів, які дозволяють окреслити групу суїцидального ризику й цілеспрямовано працювати з нею, знижуючи такий ризик. Зокрема, це «Карта визначення ризику суїцидальності (В. Прийменко)», тест на виявлення суїцидального ризику СР-45 та методику визначення схильності до суїцидальної поведінки М. Горської.

Для організації й проведення методик були обрані учні 9-х та 10-х класів Видричанської ЗОШ І – ІІІ ступенів Рахівського району Закарпатської області віком від 14 до 16 років. Форма проведення обиралася згідно вимог методик – індивідуальна чи групова. У роботі використовувалися різноманітні засоби: інструкції, бланки-опитувальники, бланки відповідей, перелік висловлювань, таблиці та ін.

У ході дослідження за допомогою методики визначення схильності до суїцидальної поведінки М. Горської було виявлено двох дітей, які, потрапивши в складні життєві ситуації, вдавалися чи могли вчинити спробу суїциду. Опишемо один з цих випадків, узагальнений нами зі слів учителів та практичного психолога школи.

Дівчинка 9 класу Руслана протягом кількох днів була неуважна, розсіяна на уроках, агресивно реагувала на зауваження вчителів, на перервах не спілкувалася ні з ким із однокласників та товаришів, усамітнювалася, ніби навмисно уникаючи спілкування, була сумною, стурбованою, з острахом поглядала на дітей, які щось обговорювали, обмінюючись мобільними телефонами та насмішкувато розглядаючи щось у них. Така поведінка учениці привела насамперед до спаду успішності. Тому вчителі та класний керівник звернулися до шкільного практичного психолога за допомогою, оскільки у дівчинки були наявні симптоми депресії. Після спілкування дитини з психологом стала зрозумілою її поведінка. Напередодні на дискотеці хтось із товаришів сфотографував Руслану під час танцю за допомогою мобільного телефону, але дівчина не звернула на це уваги, продовжуючи веселитися й танцювати. А через кілька днів її фото передавалося з телефону в телефон між учнями школи, але вже в іншому вигляді – з оголеними грудами, тобто знімок був змінений за допомогою комп’ютера та фотомонтажу. Друзі дівчини сприйняли це фото за дійсність і почали відкрито іронізувати та насміхатися на рахунок розкутої поведінки подруги, хлопці натякали на інтимні стосунки. У розмові з психологом Руслана зізналася: «Я не можу так більше! Я не знаю, як сказати