У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





стресу.

Неадекватна поведінка і вчинки підлітка часто є наслідком дії таких поведінкових стереотипів: реакція опозиції, реакція імітації, реакція негативної імітації, реакція гіперкомпенсації, реакція емансипації, реакція групування, реакція захоплення.

У сучасному українському підлітковому суспільстві підлітки переживають так звану «подвійну кризу», спричинену віковими, соціальними та соціально-психологічними змінами. Ускладнюють процес формування особистості руйнування системи суспільних цінностей та відносин, тотальне відчуження людини від макросоціуму, зосередженість її на власних потребах та інтересах. За таких умов процес формування особистості відбувається стихійно, що за несприятливих обставин на рівні мікросоціуму породжує підліткову деструктивність. Водночас у підлітковому віці створюються передумови для вияву психологічного новоутворення – сенсу життя, який розвивається на основі становлення життєвої мети, виокремлювання і формулювання головного завдання, пов’язаного з віддаленим майбутнім. Сенс життя у процесі вікового розвитку полегшує міжфазові переходи, а його девальвація негативно впливає на цілісність особистості, спричинює її деградацію. Часто підлітки, усвідомлюючи необхідність збагачення й перебудови життєвого сенсу в процесі дорослішання, наштовхуються на несприятливі умови щодо становлення й реалізації позитивних життєвих сенсів.

У процесі становлення сучасного підростаючого покоління простежуються два різноспрямовані соціально-психологічні явища – акселерація та інфантилізм.

Акселерація (лат. acceleratio – прискорення) – прискорення соматичного розвитку і фізіологічного дозрівання підлітків, яке виявляється у збільшенні їх ваги і розмірів тіла, ранніх термінах статевого дозрівання [Вашека Т,, 2006, 69]. Її зумовлюють підвищена радіація, прискорена урбанізація, поширення змішаних шлюбів, що певною мірою руйнує національні, релігійні та соціальні традиції.

Інфантилізм (лат. infantilis – дитячий) – нерозвиненість, незрілість особистості, відставання рівня розвитку основних особистісних характеристик від віку людини [Вашека Т., 2006, 70].

Таким чином, ми дослідили вікові особливості підлітків, встановили, що його характеризує прагнення до пізнання світу і себе, намагання самоствердитися у групі, прагнення суверенітету від дорослих, гостре переживання групової ідентичності, а також ідеалізація життя, пошук ідеалу тощо. Фрустрація цих потреб підлітка провокує в нього різні стресові стани, які можуть спричинити кризу втрати сенсу буття, посилити ризик суїциду. За даними досліджень, один із суїцидальних піків припадає на підлітковий вік. Американські дослідники виокремлюють дві основні групи неповнолітніх самогубців. Першу утворюють діти з високим інтелектом, відчужені від своїх неосвічених батьків, у багатьох мати – психічно хвора. Незадовго до того, як накласти на себе руки, вони пригнічені і самозаглиблені. У другій групі – імпульсивні, агресивні, схильні до насильства неповнолітні, які не зносять критики.

У багатьох випадках дитина розглядає самогубство як радикальний спосіб уникнення конфлікту, неприємної ситуації або покарання близьких. Суїцидальний афект у таких ситуаціях виникає раптово і триває недовго. Але афективного стану може вистачити, щоб дитина зробила непоправне, скориставшись першою можливістю – шнурком, висотою, зброєю, отрутою. Самі діти при цьому здебільшого виразно не усвідомлюють, що чинять непоправне. У глибині свідомості їх підтримує уявлення, що, задовольнившись стражданнями тих, кому хотіли їх завдати своєю смертю, вони встануть, і всі помиряться. Причини таких суїцидів зовсім незначущі. Їх чинить емоційно неврівноважена, збудлива, егоцентрична, примхлива, нетерпляча дитина.

За даними психіатрів, серед дітей 7—14 років найбільшу кількість суїцидів здійснюють хлопчики, оскільки їхня психіка в цьому віці неміцна й більше, ніж у дівчаток, схильна до психотравм. Якщо говорити про форми суїциду, то медикаменти найчастіше обирають дівчатка, тоді як хлопчики вважають за краще йти з життя «з допомогою мотузки».

Отже, проаналізувавши психологічні особливості підлітків, можна зробити висновок, що більша частина дітей, які здійснюють суїцидальну спробу чи суїцид, є психічно здоровими й не мають навіть емоційних порушень. Також встановлено, що діти, які покінчують чи намагалися покінчити із собою, мали вищий коефіцієнт розумових здібностей порівняно зі своїми однолітками. І, що найголовніше, 78% суїцидентів належать до зовнішньо благополучних сімей із середнім і вище за середній статком. Серед безпритульних дітей до суїциду вдається кожна десята дитина.

1.2. Феномен суїциду в історичному аспекті

Суїцид як спосіб кардинального розв'язання життєвих криз відомий з давніх-давен. Феномен суїциду в різні епохи та в різних цивілізаціях то суворо переслідувався, то ледве не возвеличувався. Так, світогляд Стародавнього Єгипту забороняв самогубство, але під впливом вчення єгипетських жерців про переселення душі стали траплятися випадки самогубства, а за часів Клеопатри в Єгипті навіть утворилася академія під назвою "сінапотануменон", у якій збиралися бажаючі позбавити себе життя.

Релігія народів Західної Азії: персів, фінікійців, асирійців, вавілонян не схвалювала суїцидальні замахи, але жертвоприношення в той час сприймалися як обов'язкові. Так само і євреї забороняли самогубство, керуючись в першу чергу заповіддю "не вбий", проте існують гіпотези деяких дослідників, які знаходять в єврейській історії суїцидальні замахи, такі як самогубство Самсона, Разіса та інші. В Індії позбавляти себе життя було (і залишилося) звичайною справою, адже Браміни вважають, що смерть є зміна місця життя душі, яка страждає у в'язниці тіла, і тому з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть. У Китаї самогубство було доволі поширеним, адже вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад. Загальновідомими є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто. "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільне "харакірі", і останній був зобов'язаний


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38