Підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим періодом і з погляду особистісного становлення. Змінюється соціальний статус підлітка, розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбувається відносне звільнення від опіки батьків, переглядаються переконання та уявлення, формується новий світогляд тощо. У цей час активізується робота гіпофізу, статевих, щитовидної залоз, що має своїм наслідком значне збільшення розмірів і маси тіла, появу вторинних статевих ознак. Відбувається розвиток пам’яті (особливо смислової), довільної уваги, моторики. У підлітків активно розвивається логічне й абстрактне мислення. У мотиваційній сфері особистості головною стає потреба у спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища. Прагнення бути незалежним від батьків реалізується в діапазоні від обстоювання своїх переконань до втеч з дому. Загострюються особливості характеру, його акцентуації. Провідний інтерес підлітка до моральної проблематики визначає різноманітні аспекти спілкування та спрямованість поведінки особистості. У старшому підлітковому віці індивід виходить на рівень спілкування із суспільством. З’являються нові авторитети, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосереднього спілкування, а й у пресі, кіно, літературі. До себе він починає ставитись із суспільної, соціальної точок зору, шукає своє призначення в світі, а його внутрішній світ, постійно ускладнюючись, відмежовується від будь-яких, іноді навіть доброзичливих, зовнішніх впливів, реалізуючи потребу в приватності.

У підлітковому віці особистість сягає вершин внутрішніх і зовнішніх суперечностей. Провокують їх різні чинники (О. Старовойтенко) [Психологія суїциду…, 2004, 128]:

- недоступність освіти, виховання, професіоналізації, розвитку, необхідних для нормальної соціально-психологічної та соціокультурної адаптації особистості в суспільстві;

- зрідненість прямих та опосередкованих стосунків з іншим людьми;

- невідповідність нав’язуваних оточенням спрощених способів поведінки, взаємодії і піднесених екзистенційних прагнень підліткового віку;

- дистанція між духовною зосередженістю, ідеальними очікуваннями від життя та реальними наслідками особистих вчинків;

- звуження меж вільного переміщення в просторі, суворий регламент часу для творчого самовираження, захоплень, ігор;

- відсутність у підлітка навичок фіксації «Я в житті», відчуженість від самопізнання, рефлексії;

- перевага деструктивних сил, що впливають на особистість підлітка, над закладеними в ньому силами розвитку, конструктивного життя;

- невідповідність здібностей і якостей завданням, які підліток ставить перед собою;

- неприйняття значущим оточенням підлітка результатів його самовираження;

- перебільшення найближчим оточенням підлітка рівня його дорослості, можливостей і продуктивності діяльності, сформованості його здібностей;

- випереджаюча масштабність життєвих завдань і стратегій підлітка порівняно з його соціальним дозріванням;

- реальна загроза агресивного соціального і природного середовища духовному і фізичному існуванню підлітка.

Підліткові суперечності можуть або стимулювати, фіксувати розвиток, або нівелювати, знецінювати чи руйнувати досягнуте на попередніх етапах, ускладнювати процес становлення особистості. Така їх дія є небезпечною, оскільки може спричинити життєві кризи, катастрофи особистості, зумовлюючи прояви деструктивних форм поведінки (наркоманія, алкоголізм, злочинність, суїцид тощо).

Неадекватну поведінку підлітка можуть спровокувати різноманітні кризові явища:

Прискореність і нерівномірність розвитку організму в період статевого дозрівання. Нерівномірність розвитку серцево-судинної і кістково-м’язевої систем ускладнює психічне та фізичне самопочуття, а «гормональна буря», викликана підвищеною активністю ендокринної системи, виявляється в емоційній нестійкості, збудливості.

Зміни характеру стосунків з дорослими, виражені як конфліктність із ними. Так званий «конфлікт моралі» спричинює зміну донедавна звичної моралі підкорення у стосунках із батьками і вчителями на мораль рівності. Одночасно відбувається загострення почуття дорослості, підвищення критичності стосовно дорослих, посилення уваги до думок ровесників.

Зміни характеру стосунків підлітка з ровесниками. Активне формування самопізнання загострює проблему спілкування з ровесниками, а статеве дозрівання провокує проблеми у стосунках з протилежною статтю, що за несприятливих умов може спричинити відхилення у сфері його інтимного життя.

Кризові явища можуть бути нейтралізовані засобами сімейного та шкільного виховання, якщо стосунки дорослих із підлітком вибудовуватимуться з урахуванням специфічних особливостей його віку.

Підліткову кризу сучасна наука трактує як наслідок раптового розвитку, що зумовлює значні зміни в поведінці, мисленні й уявленнях, манері спілкування, і як психологічні порушення, що супроводжуються стражданнями, тривожністю, пригніченістю, тобто труднощами невротичного характеру, які спричинюють дезадаптацію в повсякденному житті [Савчин М, 2007, 399].

Особистісний розвиток у підлітковому віці супроводжується кризовими станами. Вони спричинені загостренням підліткових суперечностей внаслідок дії зовнішніх психотравмуючих чинників (конфлікт із батьками, педагогами, ровесниками) або внутрішніх особливостей, передусім акцентуації чи психопатії підлітків. Багато особливостей специфічної поведінки людини, в тому числі підлітка, можуть бути вродженими. Йдеться про неврівноваженість, несталість психічних процесів, неадекватність реакції. Специфічність поведінки підлітка можуть зумовлювати такі явища, як філософська інтоксикація, криза втрати сенсу життя, афективно-шокові реакції (Н. Максимова). Філософська інтоксикація – інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне вирішення «вічних проблем» (сенс життя, призначення людства, роль релігії тощо). Вражений нею, підліток багато часу віддає вивченню відповідної літератури, осмисленню й розумінню прочитаного, інколи намагається відобразити свої думки про це у власних філософських творах. Ця діяльність не виходить поза межі норми, ніяк не позначається на шкільних заняттях, спілкуванні з товаришами. Але на фоні порушень психічного розвитку (психопатія, шизофренія) вона провокує появу інших розладів психіки. Філософська інтоксикація за недостатніх емоційних зв’язків з рідними може спричинити кризу втрати сенсу буття – специфічний стан, перебуваючи в якому підліток доходить висновку про безглуздість життя взагалі і свого зокрема. Такий стан дуже небезпечний, оскільки підвищує ризик підліткового суїциду. Афективно-шокові реакції виникають у відповідь на зовнішню психотравмуючу ситуацію (напад бандитів, смерть родичів, втрата «значущого іншого» тощо). Кризовий стан триває, як правило, недовго, однак після нього можуть проявитися реактивна депресія, явища посттравматичного