що людина має мужньо долати всі труднощі життя. Епікур та його учні були впевнені, що суїцид є необхідним явищем у суспільстві. Іудеї ставилися до самогубства негативно. Японська культура характерно його вивищує. Суїцид у Японії мав ритуальний характер, а причинами, що сприяли вчиненню самогубства, були характерні для японського етносу риси. На відміну від японської культури, іслам Кораном забороняє самогубство: це тяжкий гріх. Але попри це траплялися випадки героїчного самогубства на славу вітчизни й Аллаха. Буддизм прямо не забороняє самогубства. У християнстві спочатку не було чітко окресленого ставлення до самогубства, але згодом воно наклало заборону на добровільне позбавлення життя. Людей, які вдавалися до невдалої спроби суїциду, карали арештом та каторжними роботами, як за вбивство. Самогубство вдови у багатьох країнах було свідченням справжнього кохання до чоловіка й доказом вірності. У чоловіків самогубство ставало позбавленням від ганьби у військових поразках. В історії суспільства самогубство було також одним із засобів вираження протесту проти образи, захисту своєї честі. Подальший розвиток поглядів на самогубство знайшов своє відображення в працях французького мислителя епохи Відродження М Монтеня, який виправдовував самогубство, пояснюючи його тим, що життя є власністю людини і вона має право робити з ним усе, що заманеться.
Над проблемою самогубства працював також відомий філософ Д. Юм, що відображено в есе «Про самогубство». Негативне ставлення до самогубства висловлював М. Бердяєв у своїх працях «Про самогубство», «Самопізнання» та ін. Серйозну увагу до проблеми самогубства неповнолітніх почали виявляти на межі ХІХ – ХХ століть, зосереджуючись на її психопатологічних, психологічних, моральних, педагогічних аспектах. Видатний російський фізіолог, лікар, психолог В. Бехтерєв, ґрунтуючись на дослідженнях, стверджував, що більшість дитячих самогубств пов’язана не з психічними захворюваннями, а з недоліками морального виховання.
Відомий український психіатр І. Сікорський пов’язував суїциди дітей з морально-етичними чинниками. Православна церква до питання самогубства ставиться так: життя є найбільшим даром Божим, тому позбавляти самого себе життя – найжахливіший, найтяжчий і великий гріх. Самогубство є найстрашнішим із усіх гріхів, здійснених проти заповідей Закону Божого, оскільки в самогубстві, крім гріха вбивства, міститься ще тяжкий гріх відчаю. Самогубство – єдиний гріх, в якому немає покаяння, оскільки немає вже можливості принести його. За самовбивць церква не молиться, бо вони помирають у смертному гріху, не дозволеному, не очищеному покаянням.
Таких нещасних позбавляють відспівування в храмі і церковних молитов, на могилах їхніх не можна ставити хрест і навіть не належить ховати їх на християнському кладовищі. І те, що ці люди вважали виходом із скрутного становища, стає тільки початком їхньої жахливої вічності. Українська православна церква надає та завжди готова надавати допомогу в здійсненні профілактичних заходів, спрямованих на запобігання самогубствам. У своїх бесідах із віруючими, проповідях, на сторінках православних газет, у виступах на телебаченні це питання висвітлюється.
Коротко розглянувши ставлення до суїциду видатних мислителів попередніх епох, світових цивілізацій різних періодів, можна зробити висновок, що воно було неоднозначним: від повного заперечення до визнання та прийняття, проте завжди ці погляди формувались під впливом певних релігійних переконань. Можна наводити ще багато історичних прикладів, прізвищ відомих науковців, які працювали над цією проблемою, але від цього вона не стане менш гострою та актуальною.
1.3. Сутність, види та засоби суїцидальної поведінки
Існування людини в суспільстві охоплює різноманітні взаємозв’язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій. Однією з них є суїцид (самогубство). Суїцид (лат. sui – себе і caedere – вбивати) – навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом [Дюркгайм Е., 1998, 26].
Суїцидом вважають не всі дії людини, які мають наслідком її смерть. Встановити відмінність власне самогубства від авто агресивних форм поведінки дає змогу аналіз мотивації вчинків індивіда.
Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках скоєння людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, під впливом психопаталогічних розладів (маячні ідеї, галюцинації та ін.), у стані психозу слід кваліфікувати як автоагресивну поведінку, нещасний випадок.
Автоагресивна поведінка специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдавання шкоди своєму соматичному або психічному здоров’ю. З огляду на специфіку дій індивіда, спрямованих на нанесення шкоди своєму здоров’ю, розрізняють такі види автоагресивної поведінки:
суїцидальна поведінка: усвідомлені дії, метою яких є позбавлення себе життя;
суїцид альні еквіваленти: неусвідомлені дії та навмисні вчинки, які призводять до фізичного (психічного) саморуйнування або самознищення, хоча на це не розраховані;
несуїцидальна автоагресивна поведінка: різні форми навмисних само ушкоджень (самоотруєнь), метою яких не є добровільна смерть або реалізація яких не небезпечна для життя.
Отже, суїцид є одним із проявів (крайнім, фатальним) автоагресивної поведінки [Вашека Т., 2006, 65].
Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні, оскільки суїцид є явищем психологічним. Усі інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини. Мотивація особистості охоплює складні процеси людської психіки, у яких взаємодіють усі її рівні та утворення – від відчуттів до ідейних переконань.
На суїцид здатна тільки людина. Французький філософ, соціолог Е. Дюркгайм [Дюркгайм Е,, 1998, 76] до суїциду зараховував будь-який смертельний випадок, що прямо чи опосередковано походить від позитивного або негативного акту, здійсненого задля досягнення конкретної мети жертвою, яка наперед знала про його можливі наслідки. Він відрізняв самогубство від спроби самогубства, трактуючи її як припинення самовбивчого акту до настання смерті. За його словами, до суїциду подібні вчинки людей, які ризикують життям задля порятунку інших; віддаються небезпечним заняттям, ризикованим видам спорту,
