Ця поведінка може бути по-різному вмотивована. Характерні суїцидальні і несуїцидальні мотиви поведінки суб’єкта покладені в основу класифікації, в якій за різними критеріями виокремлюють такі її види: неусвідомлюваний суїцид, ризикована гра і ризикована безпечність, психопатологічний і афективно-невропатичний суїцид, а також суїцид психічно здорової людини.

Неусвідомлюваний суїцид

За однією з гіпотез, ризикована поведінка є проявом неусвідомлюваного прагнення до смерті внаслідок посиленої дії Танатосу. Танатос, або Мортідо, згідно з психоаналітичною теорією З. Фройда, – інстинткт смерті, який разом з інстинктом життя (лібідо) є джерелом психічної енергії [Психологія суїциду…, 2004, 10]. Обидва інстинкти керуються «принципом задоволення» - задоволенням потягів, які їх утворюють, зумовлює насолоду. Одним із потягів у структурі інстинкту смерті є потяг до самознищення (позбавитись тягаря життя, отримати нетривале, але сильне задоволення). Але це настільки неприйнятне для суспільства, що нерідко людина боїться визнавати його наявність у своїй психіці, щоб не спотворити самооцінку і не спровокувати особистісні руйнації та суспільні санкції. Виявити неусвідомлювані суїцидальні мотиви можна тільки за допомогою психоаналітичних методів, і тільки тоді, коли ці мотиви виявлені, є підстава трактувати ризиковану, легковажну чи залежну поведінку як суїцид, неусвідомлюваний суїцид.

Ризикована гра і ризикована безпечність

Окремі суб’єкти схильні до екстремальних розваг з ризиком для життя і здоров’я. Такі ігри можуть завершитися фатально. Особи, які грають зі смертю, усвідомлюючи наслідки, очікують на захоплення, повагу інших людей, нерідко отримують задоволення від страху, який супроводжує їх екстремальну поведінку. Ризиковану гру і ризиковану безпечність провокують алкоголь, наркотики та інші психоделічні речовини. Але за відсутності достатніх психологічних підстав для суїцидальних версій немає жодних причин для потрактування таких вчинків як самогубства.

Маскування суб’єктом власного суїциду спричинене прагненням відвести суспільне неприйняття, несхвалення, осуд, ганьбу від своїх рідних і від пам’яті про себе. Нещасними випадками, як і самогубствами, злочинці можуть прикривати вбивства. Такі випадки належать до компетенції правоохоронних органів.

Психопаталогічний і афективно-невропатичний суїциди

У стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, психоделічного отруєння у суб’єкта порушується адекватність раціонального осмислення ситуації, у якій він перебуває, емоційних реакцій на цю ситуацію і свою поведінку в ній. Такий стан психіки може зумовити як нещасні випадки, так і самогубства. Чимало суїцидів скоюють у стані алкогольного сп’яніння.

Побутує твердження, що будь-який суїцид здійснюється у стані психічного запаморочення, а отже, він є психопатологічним явищем. Але воно не може бути остаточно прийнятим чи відхиленим до появи чітко визначених відмінностей між психопатологією і психічною нормою.

Гуманістична психологія і психіатрія виходить із того, що людину слід вважати психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними, доки протилежне не буде доведене. Неспростовними ознаками психічних розладів є насамперед помітні порушення когнітивної (пізнавальної) сфери психіки особистості – відчуттів, сприймання, уявлення, мислення. Замість адекватного осмислення дійсності у психіці суб’єкта домінують галюцинації як окремі відчуття, сприймання, голоси, що звертаються до суб’єкта ззовні або зсередини, звинувачують його, наказують йому щось робити, і як цілісна галюцинаторна картина світу.

Серед самогубств, скованих психічно хворим людьми, виокремлюють чотири види:

Маніакальне самогубство. Здійснюють особи, охоплені галюцинаціями або маячними ідеями. Хворий убиває себе, щоб уникнути уявної небезпеки чи ганьби, або діє, підкоряючись наказу «згори». Суїцид альні акти відбуваються швидко і супроводжуються суперечливими думками і почуттями.

Самогубство меланхоліків. Поширене серед осіб, які занепали духом, переживають глибоку скорботу, патологічно гіпертрофовані докори совісті, сум, журбу.

Самогубство під впливом нав’язливих ідей. Суїцидальний акт зумовлюється не реальними чи уявними мотивами, а нав’язливою думкою про смерть, яка оволодіває свідомістю хворого.

Автоматичне (імпульсивне) самогубство. Воно також раціонально немотивоване. Ні дійсність, ні уявлення хворого не дають для такого вчинку жодних підстав. Не є воно і результатом нав’язливої ідеї, яка довго переслідує хворого і лиш поступово оволодіває його волею.

Ця класифікація незмінна з часу її створення (близько століття), хоча зазнавала деяких уточнень, доповнень. На перший і другий види самогубств припадає 25 – 30 % від загальної їх кількості [Психологія суїциду…, 2004, 14]. Припускають, що самогубства охоплених нав’язливими ідеями осіб і автоматичні самогубства є результатом «прориву» з несвідомої сфери психіки особистості витіснених туди гіпертрофованих танатосних потягів. Інші суїцидальні вчинки пов’язані з афективно-невротичними розладами.

Отже, психопаталогічне самогубство відрізняється від скоєного психічно здоровою людиною тим, що зумовлене глибокими деформаціями у психіці душевно хворого. Деформації знищують здатність особи до адекватного відображення життєвої ситуації, у якій воно перебуває, і себе в ній, а відтак – до адекватної адаптивної поведінки.

Суїцид психічно здорової людини

Цей вид суїциду реалізується як вибір нею смерті для досягнення мети за адекватної свідомості й афективно-невротичного збудження, яке не досягає патологічного рівня. Американські дослідники Н. Фарбероу, Р. Літман визначили такі типи суїцидальної поведінки психічно здорових людей [Психологія суїциду…, 2004]:

демонстрація свого дистресу (стан психіки особи, за якого зникає її опірність стресам) іншим без бажання вмерти. На цей тип припадає близько 30 % всіх суїцидальних актів. Для такої поведінки