баба діда
Звечора до обіда,
Поки стало в торбі хліба.
Як не стало в торбі хліба,
Покинула баба діда.—
Ой ти, діду бородатий,
Чом ти й досі не жонатий?
Чом ти, діду, не співаєш?
Бо ти, діду, язика не маєші
Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності. Створенню пісенних образів сприя-ють прості художньо-зображувальні засоби мови: епі-тети, порівняння, метафори, численні повтори, звертан-ня, риторичні запитання, діалоги:
А-а-а!
—
Киця Мура, де ти була?
—
Я гукала, ти не чула.
А-а, а-а, а!..
Для колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-а-а, е-е-е), або на рівноскладових словосполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю-ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр спі-ву, врівноважена ( у стабільному темпі) манера виконан-ня, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.
Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: «Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду — непо-дільності добра й праці, чесності й праці. Прості й вод-ночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидак-тики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи, найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом — олюднення якостей та дій персонажів пі-сень,— малюють захоплюючу, цікаву й повчальну кар-тину»
Колискові пісні повинні звучати над колискою з пер-ших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової піс-ні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, пла-тівка) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.
Бажано влаштувати для батьків дітей раннього та молодшого дошкільного віку вечір колискової пісні з за-лученням батьків до співу. Це може бути вечір-конкурс серед батьків на краще виконання колискової пісні або «Чарівні мелодії колисанки» — вечір, на якому співають усі: і батьки, і вихователі, і діти. До того ж такі конкур-си доцільні й серед педагогів дошкільного закладу. Тоді, можливо, колискові пісні залунають у спальних кімнатах дошкільних закладів чи то у виконанні вихователів, чи то в запису.
З дітьми старшого дошкільного віку заучують склад-ніші за змістом колисанки з цієї самої теми. Спочатку «нарощують» слова, продовжуючи сюжет та змінюючи окремі вирази:
Ой ну, коте, котина!
Засни, мала дитина!
Коте волохатий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти!
Дитятко маленьке,
Воно спати раденьке.
Ой ну, коту рудку,
Вимети хатку!
А ти, коте сірий,
Вимети сіни!
Та піймай мишку,
Та вкинь у колиску;
Мишка буде грати,
А мала дитина спати.
Далі вихователька пропонує й нові ускладнені текстові варіанти, за змістом яких дії імітують та виконують самі діти — розмовляють з котиком та дитиною (ляль-кою)
Знайомі колисанки діти співають у дидактичних іг-рах «Укладемо ляльку спати», «На добраніч, мої любі», «Колисанки нашій лялі» та інших, на вечорах співу.
В I молодшій молодшій групі, коли діти лягають спати, вихователь співає їм колискові пісні, які позитивно впливають на стан дитини: вона заспокоюється, зручно вміщується в ліжечку, закриває оченята і поринає в сон. Ми рекомендуємо вихователеві опитати матерів дітей : «Які колискові ви співаєте своїй дитині?» і завдяки відповідям вихователь визначить які колискові співати всім дітям, а які - індивідуально. Індивідуально потрібно співати тій дитині, яка довший час не може заснути. Почувши «рідну» їй колискову вона обов’язко порине у сон.
Забавлянки, утішки — це коротенькі пісеньки або вір-шики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, ба-дьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілку-вання дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своє-рідний тип забавлянок — чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі.
Для немовлят — утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашичку»:
Варила мамочка кашечку, варила.
Одному дала до горнятка,
Другому до мисочки,
Третьому до кайстроника,
Четвертому дала до ложки,
А п'ятому не дала,
Бо не приніс сала.
Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуємо забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):
-Лася-Прася,
-Де була?
-У лісі.
-Що їла?
-Горісі,
-Чим кусала?
-Зубами.
-Куди клала?
-До мами.
У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб!
Ця утішка супроводжує навчання ходінню.
Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими проце-сами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують нероб.
У змісті забавлянок передаються морально-етичні по-вчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:
Гопа, гопа, гопа-чуки, — А ви, діти, не сваріться,
Наварила мама щуки, Та рибкою поділіться.
Та не знала, де подіти, А ви, діти, пам'ятайте,
Та кинула межи діти. Свою матір споминайте.
Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зраз-ки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуко-наслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скре-ке-ке), скиг-ління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця (цвінь-цвінь), курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означен-ня руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).
Враховано й особливості запам'ятовування дітей, то-му кожна утішка має багато повторів. Повторюються по-чаткові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Ладки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику-зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («Іхали-їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються чис-ла, звуконаслідувальні слова:
Та й було у баби
Сім котів,
Сім котів, сім котів,
Сім котів.
Та й виорала
Сім ланів, сім ланів,
Сім ланів...
До особливого виду жартівливих забавлянок нале-жать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «ку-мулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Вони мають за-чин, оповідальність як і в справжніх казках. Ефект