У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





походженням і впливають на формування пам'яті родоводу, любові до своїх батьків, отчого дому, народу, на зародження національної свідомості, почуття відданості Батьківщині. Тому слід створювати й розвивати дитячі садки на засадах української народної педагогіки й етнопедагогіки, традицій українського дошкілля. При цьому слід враховувати здобутки української педагогічної науки й передового досвіду дошкільного виховання, самобутності нашої педагогічної культури й національної вдачі української дитини, досягнень сучасного наукового прогресу.

Головне завдання народної педагогіки - виховати справжню людину, тобто прищеплювати дітям змалку деонтологічні риси: працьовитість, любов до рідної мови й культури свого народу, почуття приязні до інших народів; шанобливе ставлення до батьків, землі, хліба; шанування народних звичаїв, традицій тощо.

Зміцнення педагогічних позицій родинно-суспільного виховання і формування підростаючої особистості оптимально реалізуються тоді, коли дошкільники зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу, коли у виховному процесі широко застосовуються споконвічні засоби впливу, завдяки яким кожне наступне покоління практично продовжує національні традиції та звичаї, сімейно-побутову й суспільну культуру (Г. Бійчук, Я. Журецький, В. Корженко та ін.).

Такий підхід спрямовує дошкільну науку і практику на відновлення принципів гуманізму, народності, природовідповідності.

Народні педагогічні засоби впливу на дітей дошкільного віку багатофункціональні й високоемоційні, оскільки і розважають дошкільників, і задовольняють їхню допитливість, естетичні потреби, невтомне прагнення до руху, творчого мислення, спонукають до співробітництва.

До могутніх виховних засобів народної педагогіки, які досліджує народна дидактика, належить рідна мова, народні ігри й іграшки, дитячий фольклор, музична, пісенна, хореографічна, художня народна творчість, національні звичаї, свята, обряди тощо.

Народна дидактика здавна використовувала рідну мову як провідний чинник виховання дітей. Нею дитина прозріває, мислить, з її допомогою прилучається до духовних цінностей свого народу й загальнолюдських надбань (Л. Ігнатенко, Н. Косарєв, Л. Крицька та ін.). Рідна мова, на думку В.Сухомлинського, - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції.

Опанування рідної мови починається з раннього дитинства, а вдосконалення її, засвоєння культури мовлення триває протягом усього життя. Ось чому народна дидактика виробила свій погляд на мову як на динамічну систему, яка не виникає у новонародженої дитини відразу, а формується поступово (З. Гасанов, П. Індикова, М. Стельмахович).

Особливу виховну цінність несуть у собі усна народна творчість та дитячий фольклор (потішки, забавлянки, казки і т. ін.). Вони сприяють розвиткові пам'яті та уяви дітей, відшліфовують мову, роблять її поетичною і милозвучною. Крім того, їх засвоєння сприяє прилученню дітей до народних традицій, пізнанню ними джерел народної мудрості й багатства пращурів, вихованню любові до рідної землі і людей, які живуть на ній, прагнення утверджувати добро, правду, красу.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали К. Ушинський, Є. Водовозова, Є. Тихєєва, С. Русова, В. Сухомлинський та ін. Так, К. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна така гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. Будучи надзвичайно образними, емоційно-наснаженими, доступними, народні ігри та забави захоплюють дошкільників своїм змістом і формою, розвивають розум, кмітливість, винахідливість, збуджують глибокі почуття й благородні поривання.

Цінним надбанням національної та світової педагогічної культури стала українська народна іграшка. Свищики, окариви, ляльки, музичні інструменти, виготовлені з найрізноманітніших матеріалів, оздоблені розписом чи покриті кольоровою глазур'ю, дуже приваблюють дітей і спонукають до творчої діяльності, розвивають естетичний смак та прилучають до національної культури.

Важливим чинником передачі підростаючому поколінню досягнень культури та релігійних основ виступають народні традиції, звичаї та обряди. На думку українських дослідників (В .Скуратівський, М. Стельмахович, О. Шокало), звичаї та обряди - це не просто регуляція вияву святкових дійств, а вища духовна діяльність, яка підпорядковує поведінку людини певним ідеальним нормам. Залучення дітей до дійової участі у звичаях та обрядах рідного народу дає їм змогу практично пізнавати його культурно-історичний досвід, бути продовжувачем справи батьків і дідів.

Основні засади народної педагогіки та етнопедагогіки втілюються в практиці дошкільних закладів у вигляді народознавчої роботи.

За визначенням Л. Крицької, Н. Косарєва, В. Поплужного, народоз- навство - це система фундаментальних знань про конкретний народ, про особливості його трудової діяльності й побуту, менталітет, матеріальну та духовну культуру, історичний досвід і нинішній спосіб організації життєдіяльності, його традиції, звичаї, знання про родовід людини, спосіб життя та виховання в сім'ях, про отчий край і все, пов'язане з ним, місце і роль народу в розвитку світової цивілізації тощо.

Педагогічний аспект українського народознавства передбачає обґрунтування ефективності впливу народного досвіду, прогресивних традицій на дітей відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних та етнічних особливостей, підходів до визначення змісту, відбору навчального матеріалу та складання навчальних програм, планів, аналіз народного досвіду з розумового, морального, громадського, екологічного, трудового, фізичного, родинного, релігійного виховання, критичне осмислення й перенесення його ідей у практику сьогодення. Педагогічний аспект народознавства спрямований на те, щоб діти засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру, оволоділи вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення тощо. Крім того, українське народознавство має стати підґрунтям для формування у дітей патріотичних почуттів та прищеплення загальнолюдських цінностей.

Національне і загальнолюдське, на думку Б. Кобзаря, В. Поплужного та ін., - це взаємопроникаючі, взаємодоповнюючі аспекти в процесі пізнання дитиною особливостей життєдіяльності свого етносу, в її духовному розвитку та становленні як громадянина. Національне не виключає вселюдського; вселюдське містить в собі здобутки цивілізованих націй.


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34