Суб'єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб'єкт виражає знання про предмет думки, а предикат — про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб'єкт містить знання відоме, а предикат — нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з'ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про вже відомий предмет. Тому кожне нове судження про якийсь предмет розкриває нам ще невідому, нову його сторону. І чим більше суджень ми висловлюємо про предмет, тим повніше охоплюємо цей предмет.

Судження може складатися з одного суб'єкта і одного предиката або з кількох суб'єктів і предикатів.

За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості та складні.

Простим судженням називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката.

Складним судженням називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Судження і речення

Кожне судження граматично завжди виражається у формі речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.

Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.

Речення, як відомо, бувають розповідні, питальні і спонукальні.

У розповідних реченнях, наприклад, "Суд є орган правосуддя"; "Експерт не є свідок" тощо обов'язково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням. Це не означає, звичайно, що різниця між судженням і реченням у таких випадках зникає, вона лишається. Судження — категорія логічна, речення — категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб'єкт, предикат і зв'язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути й одночленним ("Світає"; "Морозить" тощо), і двочленним ("Дощ іде", "Мир переможе" і т. д.), і многочленним ("Київ є найкрасивіше місто України" тощо). Окрім підмета й присудка, граматично речення має й другорядні члени: означення, додаток, обставину.

Логічна будова суджень інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов.

Так розв'язується питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення.

Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального речення — у вираженні спонуки. Коли ми ставимо запитання: "Петренко — співучасник?", то в самому запитанні ще немає ні ствердження, ні заперечення, ми не стверджуємо того, що Петренко є співучасником, і не заперечуємо цього, тобто не висловлюємо якогось певного судження про Петренка. Те, на що спрямоване запитання, нам ще не відоме. Отже, коли ми ставимо запитання, наприклад: "Де ти був учора о 10 годині вечора?"; "Хто дав вам цю річ?"; "Де стояв потерпілий?"; “Кому належить ця сокира?” і т.д., то ми ще не висловлюємо суджень. Судженням, тобто думкою, у якій щось стверджується або заперечується, буде тільки відповідь на запитання, а саме:

"Учора о 10 годині вечора я був у кіно"; "Цю річ дав мені Петренко"; "Потерпілий стояв біля вікна свого будинку"; "Ця сокира належить Ніколаєву" і т. д.

Від запитальних речень слід відрізняти риторичні запитання, такі, наприклад, як "Хто не знає наших депутатів?", "Кому не дорога пам'ять про свою школу?", стверджувальні думки про те, що "Усі знають наших депутатів", "Кожному дорога пам'ять про свою школу", які є судженнями.

У спонукальних реченнях, наприклад: "Зачиніть двері!"; "Подайте води!"; "Відійдіть!"; "Не чіпайте!”; “Будьте уважні!" тощо, як і у реченнях питальних, теж відсутнє і ствердження, і заперечення. Тому спонукальні речення не є судженнями.

Про роль запитання в судовому пізнанні

У процесі пізнання людиною дійсності постановка запитань має велике значення. Запитання є осмисленим виразом нашого прагнення до знання, розв'язання тієї чи іншої проблеми. У формі запитання формулюється пізнавальне завдання, намічається напрямок процесу пізнання. Без запитання неможливі здобуття нових знань, розвиток науки.

До питань категорії "істинно" і "хибно", якими характеризуються судження, не застосовні. Не можна сказати "Це запитання є істинним" або "Це запитання є хибним". Запитання може бути або правильним, або неправильним. Тому, коли ми маємо справу із запитанням, нас цікавить перш за. все те, правильно чи неправильно воно поставлене, оскільки правильна, послідовна і своєчасна постановка запитання є істотною умовою успіху у процесі пізнання.

Правильній постановці запитання надається велике значення у будь-якій науці, у будь-якій галузі пізнання.

Значна увага правильній постановці запитань надається в юридичній науці і судовій практиці, особливо під час розслідування та розгляду кримінальних справ і, зокрема, під час планування розслідування, побудови версій, збирання і перевірки доказів, під час допиту свідків, потерпілих і обвинувачуваних, у судовій експертизі та інших слідчих діях.

Так, теорія кримінального процесу і криміналістика виходять із того, що під час допиту свідків, потерпілих і обвинувачуваних, запитання мають бути сформульовані стисло, чітко і виразно, у зрозумілих для