РЕФЕРАТ

на тему:

“Іслам – шиїти і суніти”

ПЛАН

Вступ

1. Розділення релігійного мусульманського світу, його причини

2. Хараджити – перша секта ісламу

3. Виникнення сунізму і шиїзму

4. Особливості протистояння сунізму і шиїзму

5. Розколи в шиїтському русі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Людське життя складається з постійного протистояння, неспівпадіння думок, розбіжностей у світосприйняттях. Не обійшло це і релігії. Мусульманський релігійний світ також протягом всього часу свого існування відрізнявся тим, що у ньому постійно відбувалися поділи, виникнення нових напрямків і сект. Головною причиною такого поділу можна вважати тісний зв’язок в минулому державної влади і релігійного життя, мирські амбіції переносилися у сферу духовного життя, підкріплювалися різноманітним трактуванням священних писань та возвеличуванням “своїх” пророків.

Виникнення сунізму і шиїзму – найбільших течій в ісламському світі – яскраве підтвердження таким процесам.

У даній роботі ставлю перед собою мету дослідити загальні причини розколу релігійного світу мусульман, дослідити процес виникнення сунізму і шиїзму, дати їм характеристику і, окрім того, прослідкувати більш глибокого розколи в шиїтському русі, який на відміну від сунізму, продовжує і по сьогоднішній день постійно подрібнюватися на різні частинки.

1. Розділення релігійного мусульманського світу, його причини

У хадисі (священному писанні мусульман) говориться, що Мухаммед напророкував: після його смерті громада розпадеться на 73 секти, але тільки одна з них буде врятована. Він виявився прав: умма недовго залишалася єдиною. Величезний авторитет першого халіфа – Абу Бакра і залізна воля другого халіфа – Умара якийсь час тримали мусульман разом, але вже при третьому халіфі – Усмані Ібн ал-Аффані в ісламському світі намітився розкол.

Слово “секта” у світі християнської культури має виразний негативний відтінок. Відхилення від ортодоксального – правильного – шляху вважається небезпечним, аморальним і заслуговуючим різкого осуду. В Ісламському світі це слово не звучить настільки лякаючи. Справа в тому, що іслам у принципі не знає ортодоксії. Відсутність церкви, інституту священства робить кожного мусульманина відповідальним за свої відносини з Аллахом і до визначеного ступеня залишає під його відповідальність тлумачення Священного писання і Священного переказу.

Іслам відрізняє від християнства деяка догматична нестійкість. Вірити в одиничність Аллаха й у посланницьку місію Мухаммеда досить для того, щоб бути мусульманином. Щодо всіх інших тонкощів можна мати своя думка. Наявність безлічі угруповань, що розходяться один з одним із приводу тих чи інших сторін віровчення, – нормальний стан мусульманської громади.

Ще однією специфічною рисою мусульманського сектантства було те, що відхід від громади релігійної групи як правило мав більш політичну, чим сугубо релігійну причину. Це зв'язано з тим, що віра тут простромлює всі сторони життя, і політичні незгоди спричиняють суперечки з приводу тлумачення принципів віровчення. “Що мав на увазі Пророк, говорячи такі слова” і “як розуміти те чи інше місце в Корані” – розбіжності з цих питань означає розбіжності в принципах життя.

Перший серйозний розкол в умме також був зв'язаний з політичною кризою в роки правління четвертого халіфа Алі Ібн Абу Таліба. Попередній халіф – Усман Ібн ал-аффан – намагаючись зміцнити свою владу, призначав правителями областей своїх родичів, чим сильно підірвав свій авторитет у простого люду і спровокував початок громадянської війни. Коли Усман Ібн ал-аффан умер, Алі, що прийшов йому на зміну, заявив, що він повернеться до ідеалів правління суворого і принципового Умара і не допустить сімейності у влади. Для початку він звільнив всіх Усманівських намісників, але правитель багатої Сирії Муавія відмовився підкоритися, фактично відокремивши Сирію від халіфату. Почалася громадянська війна.

У битві під Сіффіні в 657 р., коли здавалося, що перемога вже на стороні війська Алі, Амр Ібн ал-ас підказав воїнам Муавії шлях до порятунку. Вони підняли на списах до неба аркуші Корана, призиваючи супротивників припинити братовбивчий бій і надати Аллаху розсудити їх. Алі зупиняє бій, втрачаючи перемогу і 12 тисяч своїх сподвижників, що порахували поводження Алі боягузливим зрадництвом, утворили власне угруповання і почали збройну боротьбу на обидва фронти. Їх назвали “повстанці” – харіджити.

2. Харіджити – перша секта ісламу

Харіджити були самою першою сектою усередині ісламу. Із самого початку цей рух не було єдиним ні в політичному, ні в релігійному відношенні, воно об'єднало людей, що вимагали повернення до ідеалів раннього ісламу, самі себе вони називали “людьми посади і молитви”, тобто, тими, хто строго дотримує розпоряджень Корана. Їхнім гаслом було “Судити вправі тільки бог” (ля тахкім ілла іллах). Головним принципом їхньої програми була вимога активності в справах віри, вони вважали, що тільки ті, хто активно бореться за торжество ісламу, може вважати себе щирим мусульманином і розраховувати на рай, а байдужі маси, що віддавали перевагу відсиджуватися в будинку, нічим не краще язичників. Цих сумнівних мусульман і віровідступників треба убивати.

Харіджити вимагали повернення до рівності всіх мусульман. Вони вважали, що положення людини в суспільстві повинне визначатися його благочестям, а не чи знатністю багатством. Глава громади повинна бути виборним, їм повинний стати самий гідний з мусульман. При цьому походження кандидата не грало ролі, халіфом міг стати чи раб вільний, чорношкірий чи араб. При цьому реальна повнота влади належить уммі, вона призначає халіфа і вона може скинути його, якщо його поводження залишає бажати кращого. Відповідно, угодовська, з їхнього погляду, політика Алі послужила приводом почати боротьбу з ним. Спочатку вони воювали проти Алі, потім – проти Омейядів, але зрештою розкололися на кілька угруповань