Коли ослаблений Рим вивів з Британії свої легіони, Церква на Британських островах позбулася могутньої підтримки і почала покладатися на свої власні сили. Англосакси знищили християнство в східній частині острова. У західній частині, ним непідвладною, Церква вижила, підтримувана з боку дочірньої Ірландської Церкви. Що тіснять тевтонськими завойовниками, кельтські племена знайшли притулок в горах Уельсу і Корнуолле. Деякі з бриттів переселялися в на континент, Галію в Арморіку, освічену їх предками. У бріттського автора Гильди,, що жив в першій половині VI століття, збереглося цікаве свідоцтво про це переселення: «Вони сідали на судна, випускаючи гучні скарги, і, коли вітер надував їх вітрила, вони співали з Псаломщиком: «Господи! Дал' еси нас' яко вівці, харчі, і в язицех' разсеял' ни еси" (Пс.43,12)». По цьому фрагменту можна судити про духовний стан кельтів, які, будучи ще недавно язичниками, так глибоко сприйняли Істину Христову.

Кельтська Церква мала свої святі, з яких найзнаменитіший, - абат-єпископ Давид (520-588). Він один з чотирьох святих-покровителів Британських островів. Корінний житель Уельсу, єпископ Давид обернув до Христа багато мешканців цієї країни. Монастирі, засновані їм за сприяння ченців Ілтуда і Дейніолаь стали осереддям християнської віри. Християнські суспільства зберігалися не тільки на сході Англії, але і в її центральних областях, зайнятих англосаксами.

Патрік, апостол Ірландії

Кельтське християнство, що піддалося таким суворим випробуванням, згодом розповсюдилося в Ірландії і на території майбутньої Шотландії. У аквітанського літописця Проспера (431 рік) знаходиться перша згадка про християнство в Ірландії: «До віруючим в Христа посланий першим єпископ Паладій, поставлений Папою Целестином». Але просвітницька діяльність єпископа Паладія обмежилася південно-східним побережжям Ірландії, оскільки через рік він помер. Апостолом Ірландії став Патрік, присвячений єпископом Германом Оксеррським (стародавня назва цього міста - Аутіссиодор), тим самим, який боровся з єрессю Пелагия. Будучи сучасником Нініана, британець Патрік був християнином в третьому поколінні. Викрадений піратами в юному віці з будинку і відвезений до Ірландії, він біг з полону, але потім повернувся і надалі присвятив освіті цієї країни все своє життя. Християнство, завдяки його працям, розповсюдилося в районах, до цього абсолютно неосвічених. Патрік подорожував по країні і скрізь засновував монастирі. У деяких з них ще при його житті трудилося по декілька тисяч ченців (Це невірно. - Ніна).. Діяльність Патріка була багатогранна. За переказами, він брав участь в створенні ірландського кодексу законів. Він знайшов підхід до Верховного короля Ірландії Лоегайре, який почав терпимо відноситися до християн. При Патріку почав формуватися так званий кельтський обряд.

У Ірландії традиційно монастир був такою силою, що абат міг контролювати дії єпископа. Так, абат монастиря в Арме, заснованого Патріком в 444 році, протягом декількох сторіч очолював Ірландську Церкву. Час святкування Великодня, не узгоджений з практикою Риму, і звичай виголювати передню частину голови від вуха до вуха, як необхідна ознака ірландської духовної особи, послужили приводом для зіткнень між представниками Кельтської і Римської Церков. Ця практика зберігалася в Ірландії і країнах, що підпали під її вплив, аж до VIII століття.

Ірландські місіонери

Ірландія мала багатий духовний потенціал. Вона породила численних місіонерів, які брали участь в подальшому розповсюдженні християнства як на Британських островах, так і в інших країнах. З першої групи найзнаменитіший - Колумба, з другої - Колумбан, засновник Церкви на території Галії - в Арморіке. Колумба походив з королівського роду Уї Нейллов. Екорольовськоє походження Колумби дало його колишньому наставникові, єпископові Фінніану, і іншим високопоставленим духовним особам, привід підозрювати його у втручанні в політику. Щоб довести свою невинність, Колумба вважав за краще назавжди покинути батьківщину. У 563 році він заснував монастир на острові Іона, що розташовувався в північно-західній частині Британських островів.

Ще до 500 року по Р.Х. почалося переселення з Ірландії на територію сьогоднішньої Шотландії, від яких вона і отримала свою назву. Вони зайняли область Аргайл всупереч протидії піктов. Близькі відносини Колумби з предводителями емігрантів з одного боку (Нащадки Фергуса Великого не були родичами Уї Нейллов, це інше плем'я. - Ніна). і дружба з піктським королем Бруде з іншою (після чудового свідоцтва про істинність віри Христової в столиці піктов Інвернесе) сприяли створенню Шотландії і швидкому розповсюдженню християнської віри серед язичницьких кланів. Релігійним центром Шотландні стало місто Глазго, засноване раніше шотландським місіонером Кентігерном.

За однією з версій, Кентігерну було дане прізвисько "прудкий собака" за ревносте розповсюдження християнства серед язичників. У такому уподібненні немає нічого незвичайного, Сучасник цих подій Папа Григорій Двоєслов, наприклад, проповідуючи в храмі мученика Лаврентія, говорив: «Іноді в Священному Писанні під псами розуміються проповідники. Святі Учителі... (які) як би язиком облизують рану душевну". Колумба помер в 597 році - тому самому році, коли на острові Танет висадився посланник Григорія Двоєслова, місіонер Августин. Цей острів, що прийняв за півтора сторіччя до цієї значущої події перших німецьких завойовників Хенгиста і