бургундський єпископ Фелікс за підтримки короля Сигберта, що прийняв християнство в Галії при надзвичайних обставинах. Єпископ Фелікс прибув до Англії в 630 році і встановив свою резиденцію в Дунвіче. У цьому місті відома заснована ним школа. Йому допомагав мандруючий ірландський чернець Фурса. Але остаточне звернення цього краю наступило пізніше. У королівстві Уессекс був апостолом, єпископ Беріній. Він трудився там протягом двадцяти семи років. Його робота також не увінчалася негайним успіхом. Язичество поволі відступало перед християнством. У VII столітті наймогутнішим оплотом язичества була Мерсия. Її король Пенда у війні з Нортумбрієй переслідував не тільки політичну, але і релігійну мету - знищити християнську віру. Перемігши Едвіна, Пенда відновив язичество в Нортумбрії, але ненадовго - всього лише на рік, «страшний рік», по виразу Біди Високоповажного. Освальд, знаменитий нортумбрійський король, переміг Кадваллона (Кадваллон - валлійський король, християнин, союзник язичника Пенди. Загинув в 634).
Напередодні битви він встановив дерев'яний хрест і довго молився перед ним. При Освальді християнство повернулося до Нортумбрію, але орієнтувалося вже не на Римську, а на Кельтську Церкву, до якої належав чернець Аедан, покликаний на апостольське служіння серед англосаксів з острова Іона.
На острові Ліндісфарн, поблизу берегів Берникії, Айдан заснував єпископську кафедру. Ліндісфарн відразу ж став могутнім місіонерським центром. З цього Святого Острова, що прозвав так згодом, ченці розійшлися по язичницьких державах. Вони будували грубі дерев'яні церкви, навколо яких незабаром виникали монастирі. Одним з них з 657 по 680 рік управляла відома аббатісса Гильда. Сам король Освальд брав участь в проповіді, переводячи не завжди зрозумілі англам мови кельтських місіонерів. Унаслідок могутнього імпульсу з півночі був освічений і Ессекс. Місіонер Кедд(Чадд) став його першим єпископом і заснував два монастирі і декілька церков, одна з яких збереглася аж до теперішнього часу. Мерсия прийняла християнство при Пенде, королеві Середньої Англії. Духовним центром цієї області став Лічфільд, єпископом якого був поставлений шотландець Діума.
Останнім з англійських королівств був обернений Суссекс. Це відбулося під час правління архієпископа Феодора, що намагався ввести одноманітність в церковне життя всієї Англії. Біда Високоповажний детально описує діяльність єпископа Вілфріда, прибулого в Суссекс з півночі унаслідок розбіжностей з Феодором. Єпископ Вілфрід привчив жителів Суссекса до рибальства; викупляв з полону рабів. У самий день хрещення народу, як повідомляє Біда Високоповажна, "велика злива освятила землю", виснажену трирічною засухою
Ці дії привернули серця південних саксів до християнства, і незабаром в Селсєє, серце Суссекса, був заснований монастир.
До кінця VII сторіччя по Р.Х. християнство було проповедано майже по всій території Британських островів. Його зміцненню перешкоджав не стільки опір язичества, скільки конфронтація між Кельтською Церквою і Римською. У 663 році на соборі в Уїтбі нортумбріанський король Осві підтримав римську партію, на чолі з єпископом Вілфрідом і дияконом Іаковом. Ліндісфарнський єпископ Колман, що захищав кельтський обряд, вимушений був покинути свою резиденцію і віддалитися разом з ірландськими ченцями на острів Іона, а потім до Ірландії. Зовні вплив Кельтської Церкви на розповсюдження християнства на Британських островах припинився.
Але святість, простота і строгість її місіонерів назавжди збереглися в народній пам'яті. Один з них - Кутберт. Його особа незвичайна: з одного боку, він по всіх ознаках належав до Кельтської Церкви - надавав перевагу чернецтву, вів відлюдницький спосіб життя, хоча був єпископом, був строгий і нехитрий. Але разом з тим він підкорявся юрисдикції Римської Церкви і розумів необхідність церковної єдності. Він говорив: «Не майте спілкування євхаристії з тими, хто відділяється від єдності уселенського світу».
Так завершилося розповсюдження християнства на Британських островах. Церковна згода, як і державне, була досягнута пізніше. Історія Англії подальшого часу - суддя його дійсності. Знаменитий англійський поет Вільям Блейк у вірші говорить про побудову горнего Єрусалиму «на Англії зеленій і славній землі». Чи зберігся він У подальші століття історія Англійської Церкви як частини західного християнства - це історія відпадання католицтва від Єдиної Церкви в XI столітті, англіканства від Риму в ХVI столітті; у ХVII столітті Англія стала батьківщиною баптизму, а в ХVIII - методизму.
Подальша історія затулила від нас перший дивовижний період життя Англійської Церкви, коли в різних куточках Британський островів засяяла безліч подвижників благочестя, що виконували Євангельську заповідь: «Шедше убо, навчите вся язици, крестяще іх' в ім'я Отця і Сина і Святаго Духа, учаще іх' дотримувати вся, еліка заповедах' вам', і це аз' с' вами есмь у вся дні до скончанiя століття. Амінь» (Мф. 28, 19-20).
ВИСНОВОК
Як вже наголошувалося, за радянських часів церковно-історичній науці був завданий величезного збитку. В результаті практично повністю була загублена унікальна теорія церковно-історичного пізнання. Багато сучасних істориків, нехай навіть і що займаються церквою, часто досліджують її методами, властивими суто світській історії, не замислюючись над завданнями церковної історії. Дуже часто питання про історію церкви зводиться в соціально-класову площину, відображаючи тим самим повну відірваність, помилковість і навіть крайню збитковість таких досліджень.
Насправді, «завдання церковної історії полягає в тому, щоб прагматично викласти весь хід змін і розвитку, які зазнала Християнська Церква, а також представити дію, надану нею на інші людські відносини, і тим самим обґрунтувати їх етичне і богословське значення. Як час складається з митей, так і історія складається із спочатку взаємозв'язаних станів (zustand). Кожен стан спирається на два типи умов. До внутрішніх належить, перш за все, релігійна віра,
