Протестанти учать, що Церква є співтовариство святих, розуміючи ці слова апостола Павла у прямому розумінні і застосовуючи їх не до тих людей, хто досяг особливої праведності, а до всієї християнської общини в її сукупності. У цьому сенсі кожен себе, безумовно, вважає "святим", тобто хорошою людиною. Залишається тільки пошкодувати, що та глибина, яка дана Богом кожній людині, не відкривається в облиште християнам, що знаходяться в протестантських конфесіях. У минулому сторіччі преподобний Амвросій Оптинський на питання про долю інославних християн відповідав, що ніде в Євангелії не сказано про загальне звернення до Христа, до Церкви, але сказано, що буде проповідано Євангеліє всім людям. Не дуже часто, але буває, що люди переходять з протестантських конфесій в Православ'я, і вони, як правило, стають дуже гарними православними християнами, оскільки це люди дуже відповідальні і послідовні в своєму житті. У нашій Церкви є святі, які були раніше лютеранами, а потім пришли в Православ'я. Новітній приклад - це свята Велика княгиня Єлизавета. Вона своїм життям якраз і явила те, що може дати лютеранське благочестя, коли воно знаходить ту справжню церковну основу, якій протестанти, на жаль, позбавлені. У історії нашої Церкви є та інші, менш відомі зараз приклади. Багато юродієвих були вихідцями з німців, тобто з лютеран. Німцем був, наприклад, блаженний Микола Салос, псковський юрод, знаменитий тим, що викривав Івана Грізного. Він приїхав спочатку до Новгорода, потім поселився в Пскові і був настільки уражений величчю Православної Церкви, що не просто змінив конфесію, але навіть сприйняв на себе подвиг юродства.

2.3.Баптизм і зародження англіканства

Баптизм виник на початку 17 століття в Англії. Як відомо, розвитку Реформації сприяли два імпульси. Перший виходив від світських властей, що прагнули скинути гніт католицизму і знайти незалежність не тільки в релігійній, але і в державній, економічній, соціальній і культурній сферах життя. Другий імпульс виходив від богословів, що відкидали католицизм як спотворену віру. Їх надихали ідеї відновлення дійсної «апостольської» церкви.

У Англії Реформація переслідувала, загалом, ті ж цілі, що і на континенті. Проте англійські королі раніше інших європейських правителів (приблизно з 12 століття) почали протестувати проти абсолютистських домагань Риму. Спочатку ініціатива належала духівництву, що вимагало відмінити грабіжницькі папські побори, що нерідко досягали половини доходів церков, скасувати монополію Риму на призначення церковних ієрархів і контроль над церковними судами. Починаючи з 14 століття в Англії видається цілий ряд урядових указів, що поступово обмежують владу папської номенклатури. Ту ж політику Англія проводить і в період Реформації. У 1534 році було заборонено набувати в Римі хартій, що заподіюють збиток королівським прерогативам. Потім Ватикан був позбавлений права на інтердикти (відлучення), так звана «кара лікує», були найсильнішою зброєю папства у викорінюванні інакомислення. А незабаром прямий контроль короля розповсюджувався на всю діяльність англійського духівництва. У тому ж 1534 року Папа Римський відлучив короля-реформатора Генріха Восьмого від Церкви. У відповідь англійський парламент позбавляє Папи має рацію призначати архієпископів і єпископів на території Англії, а потім проголошує короля «єдиним верховним земним главою англійської Церкви». Тоді ж були ліквідовані і всі монастирі. Так був закладений фундамент для появи англіканства.

Проте той факт, що характер реформаторських нововведень в Англії визначався королівською владою, а внутрішньо релігійна логіка в процесі формування англіканства була принесена в жертву політичним інтересам, зумовив посилення радикальних елементів. Тому вже незабаром з'явився рух так званих пуритан (від латинського слова «purus» - «чистий»), що виступали за подальше очищення пануючої церкви від «папізму». Вони вимагали спростити богослужіння, оскільки воно багато в чому відтворювало римсько-католицькі ритуали, відмінити пишноту культу і спеціальний священицький одяг (особливо під час причащання). Пуритани прагнули також до реформ в організації Церкви, вимагаючи замінити єпископальну систему пресвітеріанською, тобто місцеві церкви повинні управлятися пресвітерами, обираними членами общини.

Вже незабаром, проте, рух пуритан розколовся на дві течії. До одного з них увійшли пресвітеріане, що представляли інтереси багатих торговельно-промислових кругів. Їх програма «очищення» була скромною. Вони визнавали право світської влади наглядати за життям Церкви, підтримувати і захищати її шляхом законодавства і фінансової політики, переслідувати «єретиків», виступаючих проти узаконеної Церкви. Пресвітеріанам протистояли так звані сепаратисти, або індепенденти (тобто «незалежні») зі своєю набагато