2) досягається максимальна простота структури. Чим простіше й чіткіше побудована структура, тим легше персоналу зрозуміти своє місце в ній, пристосуватися до даної форми управління: і брати активну участь у реалізації цілей підприємства;

3) забезпечується, чітка передача, інформації і відповідний зворотний зв'язок;

4) встановлюється єдина підлеглість. Одержання наказу або розпорядження тільки від одного начальника- необхідна умова єдності дій, координації сил, поєднання зусиль. Подвійне командування не тільки зайве, а й шкідливе;

5) обмежується кількість підлеглих. Норма управління визначається діапазоном контролю, який залежить від; типу виробництва, його складності;

6) обмежується кількість ланок управління: чим їх більше, тим довше йде інформація знизу вверх і розпорядження зверху вниз, чим більше можливостей перекручування їх у процесі передачі;

7) чітко розрізняються і координуються функції лінійного керівництва і функціональних служб;

8) вищим керівництвом координується відповідальність служб.

Для забезпечення координації відповідальності на підприємстві потрібно регулярно аналізувати такі фактори:

взаємозв'язки основних елементів діючих систем управління, планування, комерційний розрахунок і стимулювання;

поділ праці за досягнутого рівня концентрації, спеціалізації і комбінування виробництва в об'єднанні (підприємстві);

зміну коопераційних зв'язків, включення і виділення виробничих ланок;

умови збуту та ресурсне забезпечення;

функції управління об'єднанням (підприємством);

структуру виробів і виробництва (наприклад, повне використання сировини і матеріалів, зміна кон'юнктури ринку збуту), враховуючи допоміжне виробництво;

технологію виробництва;

управління процесом оновлення виробництва;

суб'єктивні умови управління (відносини з нижчими керівниками);

використання засобів раціоналізації процесу управління (оргтехніка, комп'ютери, засоби зв'язку, телеапаратура тощо).

На основі результатів аналізу цих факторів переглядаються структура, функції управління і створюються передумови для безпосередньої перебудови організаційної структури управління.

У процесі вдосконалення організаційної структури управління важливого значення набуває своєчасне реагування на якісні зміни процесу виробництва. Це потребує проведення систематичного аналізу і прийняття на основі його результатів відповідних рішень. Всі організаційні рішення призначені забезпечити гнучкість форм управління і, природно, виробництва. Стратегія розвитку народного господарства вимагає реалізації найближчим часом структурних перетворень у повній залежності від форм власності на всіх рівнях управління.

Сьогодні простежується тенденція до формування на великих і середніх підприємствах чотириступінчатої, а на малих - триступінчатої організаційної структури управління.

Перша включає такі рівні управління: 1) директор, 2) функціональний керівник (заступник директора), 3) начальник цеху, 4) начальник зміни (керівник групи, майстер); друга: 1) директор, 2) начальник цеху, 3) начальник зміни (керівник групи, майстер).

Література:

Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.

Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.

Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.

Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.

Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.

Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.

Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.

Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.

Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.

Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.