колонами. Дрібні наділи одержували рядові германці- общинники. Спочатку община зберігала власність на землю. Таким чином, на території варварських королівств співіснували значні вотчини нових германських землевласників, у яких працювали колишні римські колони і раби (по походженню - часто корінні жителі цих місць, звернені у свій час у рабство за борги, тому що скасоване в Римі боргове рабство зберігалося в провінціях), римські вілли, де старі землевласники продовжували вести господарство пізньоримськими методами, і поселення вільних селянських общин, як германські, так і общин корінного населення. Для державного ладу також був характерний еклектизм. У містах продовжували існувати римські міські комітети, що тепер підпорядковувалися варварському королю. У сільській місцевості функціонували народні збори збройних общинників. Збереглася римська система оподатковування, хоча податки були зменшені і надходили королю. У варварських державах співіснували дві системи судочинства. Діяло германське право- варварські "правди" (для германців) і римське право (для римлян і місцевого населення).
Варвари раннього середньовіччя принесли своєрідне бачення і відчуття світу, ще сповнене первісної мощі, що харчується родовими зв'язками людини і спільноти, до якого він належав, войовничої енергії, почуття невідільності від природи, неподільності світу людей і богів.
Раннє середньовічча- час росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на авансцену європейської історії. Саме тоді створюються перші письмові «історії», що освітлюють діяння не римлян, а варварів: «Гетика» історика готів Іордана (VI в.), «Історія франків» Григорія Турського (друга половина VI в.), «Історія про королів готів, вандалів і свевів» Ісидора Севільского (перша третина VII в.), «Церковна історія народу англів » Біди Високоповажного (кінець VII- початок VIII в.) «Історія лангобардів» Павла Диякона (VIII в.).
Становление культури раннього середньовіччя являло собою складний процес синтезу пізньоантичної християнської і варварської традицій. У цей період викристалізовується певний тип духовного життя західноєвропейського товариства, головна роль, у якій починає належати християнської релігії і церкві.
З другої половини VII ст. культурне життя в Західної Європі приходить у повний спад, воно ледь жевріє в монастирях.
Етап каролінгського відродження.
На території ряду варварських держав почався синтез пізньоримських і германських інститутів, але повною мірою цей процес, результатом якого стало становлення західноєвропейської середньовічної цивілізації, розгорнувся в межах держави франків, що у VIII- початку IX ст. перетворилося у велику імперію (у 800 р. Карл Великий був коронований у Римі папою як "імператор римлян"). Імперія об'єднала території сучасної Франції, значну частину майбутніх Німеччини й Італії, невеличкий район Іспанії, а також ряд інших земель.
Період каролінгського відрождення- підйому культурного життя, відбувався при Карлові Великому і його найближчих нащадках. У культурно-ідеологічному відношенні він прагнув до консолідації різноплемінної держави на основі християнської релігії. Про це свідчить той факт, що реформи в культурній сфері були початі з зіставлення різноманітних списків біблії і встановлення її єдиного канонічного тексту для всієї каролінгської держави. Тоді ж була здійснена реформа літургії, установлена її одноманітність, відповідність римському зразку.
Реформаторські устремління государя співпали з глибинними процесами, що відбувалися в суспільстві, що потребувало розширення кола освічених людей, спроможних сприяти практичному здійсненню нових політичних і соціальних задач. Біля 787 р. був виданий «Капітулярій про науки», що зобов'язує створювати школи у всіх єпархіях, при кожному монастирі. У них повинні були навчатися не тільки клірики, але і діти мирян. Поряд із цим була проведена реформа письма, складалися підручники по різноманітних шкільних дисциплінах.
Головним центром освіченості стала придворна академія в Ахейні. Сюди були запрошені найбільш освічені люди тодішньої Європи. Після смерті Карла, культурний рух швидко йде на спад, закриваються школи, поступово згасають світські тенденції, культурне життя знову зосереджується в монастирях. У монастирських скрипторіях були переписані і збережені для майбутніх поколінь твору античних авторів. Проте основним заняттям учених ченців була все ж не антична література, а богослов'я.
Верденский роздів імперії (843 р.) поклав початок трьом сучасним державам: Франції, Італії і Німеччині, хоча їхні кордони тоді не збігалися з теперішніми. Становлення середньовічної європейської цивілізації відбувалося також на територіях Англії і Скандинавії. У кожному регіоні Західної Європи позначений процес мав свої особливості і протікав різними темпами. У майбутній Франції, де римські і варварські елементи були урівноважені, темпи виявилися найвищими. І Франція стала класичною країною середньовічного Заходу. У Італії, де римські інститути переважали над варварськими, на територіях Німеччини й Англії, що відрізнялися перевагою варварських початків, а також у Скандинавії, де синтезу не було взагалі (Скандинавія ніколи не належала Риму), середньовічна цивілізація складалася повільніше і мала трохи інші форми.
Наприкінці раннього середньовіччя на півночі Європи - в Ісландії і Норвегії розцвітає не маюча аналогів у світовій літературі поезія скальдів, що були не тільки поетами і виконавцями одночасно, але ще і вікінгами, дружинниками. Їх хвалебні, ліричні або «злободенні» пісні - необхідний елемент життя двору конунга і його дружини.
Відгуком на потреби масової свідомості епохи було поширення такої літератури, як житія святих і ведення. Вони несли на собі відбиток народної свідомості, масової психології, властивих їм образного ладу, системи представлень.
До X ст. імпульс, доданий культурному життю Європи каролінгським відродженням, висихає через війни і усобиці, що не припиняються, політичного занепаду держави. Настає період «культурної безмовності», що протривала майже до кінця століття.
У XI-XIII ст. виникає багато нових міст, збільшується їх населення і розміри змінюються суспільні функції. Міста стають центрами ремесла і торгівлі. Бурхливий ріст міст був обумовлений поліпшенням загальної економічної ситуації в Європі,
