Саме з перебудови зорового сприйняття, вироблення аконстантного бачення відмінностей кольору починається професійне вивчення мистецтва живопису.

Як же художник - початківець набуває професійного бачення кольору і привчається успішно справлятися з завданням повноцінного живописного зображення натури, правдиво передавати її об'ємні, просторові, матеріальні особливості?

Для цієї мети необхідно знати перш за все світлотіньові і колористичні явища природи.

Коли ми говоримо про колорит в живописі, ми говоримо про художників з правильним художнім оком. Ми захоплюємося блиском, звучністю живопису. Ми захоплюємося благородством кольорів, які точно відображають той чи інший стан природи, правдиву життєвість людського обличчя. Колорит - це не тільки яскравість, колорит - це сукупність пов'язаних між собою відтінків кольору і тону, які в своїй єдності не тільки чітко відображають побачене, а й несуть в собі художню ідею. Колорит Живопису оснований на фізичних законах оптики. Кожному тону і пов'язаному з ним відтінку кольору відповідає доповнюючий тон і пов'язаний з ним відтінок кольору. Так, наприклад, зеленому тону відповідає доповнюючий - червоний, оранжевому - синій, жовтому -фіолетовий. Поставлені поряд, вони, як позитивний і негативний заряди електрики виграшно дивляться в своїй напруженій звучності. Жовте світло на білому обов'язково породжує лілові тіні, червоне - зелені, оранжевий - сині.

Але практично все в природі набагато складніше, тому що крім світла існують рефлекси, скажімо, голубий тон неба відображається в тіні березового стовбура, жовтувате - біле світло сонця на ній добавляє фіолетовість, а рефлекси зелені добавляють до тіні зеленуватий відтінок. А якщо це не біла береза, а сосна, тут усе ще складніше, так що якби науково стали докопуватись, якого кольору буде тінь на сосновій корі при певному освітленні, то навряд чи докопались би. А художник своїм відчуттям колориста, правильно вгаданим співвідношенням тонів і відтінків тону створює точну картину дійсності.

Починаючи з XX ст. майстерність колориту стала вважатися основним достоїнством в роботі живописців. Це був час найбільшого колористичного наступу художників, і притому цілком успішного.

Перемоги в історії мистецтва не забуваються. Вони стають набутком усіх наступних поколінь. В наш час слово "колорист" стало майже синонімом вислову „ художник - живописець".

Поряд з поняттям колориту слід вирішити питання про те. що таке тон. Одні художники вважають тоном загальну колірну гаму картини, кажуть, наприклад, що вона написана в золотистому тоні. Інші під тональністю розуміють порівняну силу світла і тіні (світлосила ), умовно ізолюючи її від кольору. Деколи кажуть: "Тут слід взяти світліше, тут темніше". Правильніше було б сказати: " Тут треба взяти глибше, нижче, покласти більше пігменту, щоб заставити звучати басові, низькі ноти, там, навпаки, слід взяти вище, тонше, напруженіше, ніби вищі ноти". Важко відділити тон від кольору. Цей поділ завжди умовний. Деякі художники кажуть: „Тон є світлосила плюс відтінок кольору''.

Різноманітність довколишнього світу просто вражає. Ні одна сосна не схожа на іншу. Як різноманітне розкинулись гілля, як складно переплели вони гілочки і голки, і, не дивлячись на велику різноманітність , все сплітається в єдиному ритмі. Якщо художник наділений фантазією і серед гілок, переплетень листя здатен побачити різні фігури, що нагадують птахів, тварин або буквені знаки, то він уже підходить до великого уміння бачити ціле. Спостереження і переведення побаченого на папір або тканину - дуже цікавий процес роботи фантазії. Коли недосвідчений художник перечислює гілки, листя, стовбури добросовісно і скучно, то сам процес роботи з натури невеселий, а головне, безрезультатний.

Важко уявити собі такого художника, який не пройшов би характерний шлях від стихійного бажання зобразити все, що існує, до свідомого обмеження зображального завдання заради поглиблення думки.

Узагальнення колірних, тональних, лінійних відношень сприяє цільності зображення, надають картині монументальності, масштабності простору.

Тому робота зрілого художника, як правило, виглядають значимішими за задумом, зрозумілішими за художнім змістом.

Характерну роль в мистецтві пейзажу відіграє простір. Вся історія пейзажу пройшла шлях "боротьби " художника з цим феноменом пейзажу - дійсності. Одні художники прагнули відкрити секрет зображення простору на площині. Інші, навпаки, дотримувались умовності його зображення, ніби стверджуючи, що пейзаж - картина не підкоряється "безумовній необхідності", але має "власні закони".

У зображенні передніх планів важливу роль відіграють власні кольори предметів, дальніх - умовні. Зумовлені природним середовищем кольори віддаляють предмети, і навпаки, власний предметний колір ніби висуває їх на передній план.

Для успішної роботи по створенню досконалої з точки зору композиції, колориту, загального задуму картини написанню самої картини має передувати робота над ескізами до цієї картини. В процесі виконання пейзажного етюду необхідно уже мати досвід цілісного бачення натури. Передаючи колірні співвідношення натури, необхідно мати на увазі ту колірну єдність, яку створює спектральний склад освітлення. Зранку в натурі переважають золотисто - рожеві відтінки, ввечері - жовто -оранжеві, в похмурий день - нейтрально - сріблясті. У лісі все пронизане теплим зеленуватим кольором. При світлі місяця переважають сіро - голубі, зеленуваті кольори. Колір освітлення, охоплюючи всі предмети, створює колірну єдність. При написанні етюду потрібно звертати увагу на різноманітність характеристик дотиків поверхонь, які зображаються. Для передачі повітряного середовища не можна різко окреслювати межі предметів, бо це знищить притаманну натурі м'якість. В той же час треба деколи виділити чіткий силует темного дерева на фоні неба