У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Курсова робота - Історія пейзажного жанру
25



- XX ст. відбувався в дуже складних історичних обставинах. Як і в попередню добу, Україна залишалась поділеною на Західну і Східну частини, українська культура переслідувалась з боку російського царизму і австро - угорської цісарської влади.

У своєму розвитку український живопис спирався передусім на багаті і міцні національні традиції і, зокрема, на народне мистецтво та мистецьку спадщину Т.Г.Шевченка, який заклав основи українського реалістичного мистецтва на зламі XIX - XX ст. відіграли російські художники -передвижники. В Україні різко пожвавлюється художнє життя: виникають творчі організації українських митців, влаштовуються виставки, відкриваються художні школи і училища, засновуються перші музеї. Різні соціальне - економічні, політичні й загально - культурні умови визначили й різний характер розвитку живопису на східноукраїнських і західноукраїнських територіях. На Наддніпрянщині реалістична школа живопису утвердилась вже в середині XIX ст. ( основоположником її справедливо вважається Т.Г.Шевченко ), в Галичині ж перші значні реалістичні твори починають з'являтися лише і 80-90 pp. XIX ст., а на Закарпатті ще пізніше. На відміну від східноукраїнських художників, які професійну освіту здобували, як правило, у вищих художніх закладах Росії, головним чином, у Петербурзькій Академії мистецтв, західноукраїнські митці майже поспіль були вихованцями європейських художніх академій, зокрема, Віденської, Мюнхенської та Краківської. Звідси їхні тісні зв'язки з мистецтвом країн Центральної Європи і передусім - польським. Повільніше відбувався в західноукраїнському живописі процес переборення академічних традицій і одночасно сильнішим був вплив на нього мистецтва модерну.

І все ж в характері мистецьких процесів, що відбувались на обох національних територіях, було більше спільного, ніж відмінного як в плані тематики і стосовно трактування живописних сюжетів та образів. Більше того, українські митці по обидва боки кордону відповідно до своїх сил і можливостей дбали про загальноукраїнське національне єднання. Яскравим виявом глибокого усвідомлення українськими митцями важливості і необхідності консолідації національних художніх сил було влаштування напередодні першої світової війни трьох спільних художніх виставок у Києві та Львові.

Як і все українське мистецтво останньої третини XIX - початку XX ст., український живопис розвивався в гострій ідейно - естетичній боротьбі. Реалістичний напрям утверджувався в ньому на перших порах у переборені впливів далекого від життя академізму, а згодом, на рубежі століть - у боротьбі з різноманітними формалістичними напрямами і течіями, які базувались, як правило, на засадах ідеалістичної естетики. І все це відбувалось в небувалого ускладнення художнього життя і гострих суперечностях в самому таборі реалістичного передвижницького мистецтва.

Але говорити сьогодні про непримиримий антагонізм між представниками реалістичного передвижницького і модерністського напрямів у тогочасному образотворчому мистецтві немає підстав. У своїй практиці вони не лише протистояли один одному, а й взаємодіяли між собою, взаємно збагачуючи один одного. Саме в результаті цієї взаємодії реалізм в творчості ряду митців кінця XIX - початку XX ст. набув нових рис, піднявся на новий вищий щабель. В українському живописі зламу XIX -XX ст. помітнішою стає І тенденція до пошуків єдиного „великого стилю", до монументалізації, філософського поглиблення й поетизації образів. Збагачується арсенал його художніх засобів, все помітнішу роль серед них починають відігравати, зокрема, символ і метафора. Помітно трансформуються всі найважливіші живописні жанри : побутовий, пейзажний, портретний, а також зароджуються нові, яких до того в українському живописі не було, зокрема інтер'єр і натюрморт, декоративне панно.

У творах К.О.Трутовського, П.Д.Мартиновича, В.Д.Орловського, С.І.Світославського, С.І .Васильківського, П.О.Левченка, М.К.Пимоненка, О.О.Мурашка, К.К.Костанді, К.М.Устиновича, Т.Д.Копистинського, І.І.Труша, О.Х.Новаківського, О.Л.Кульчицької знайшли своє високохудожнє відображення життя, звичаї, побут українського народу , втілені його заповітні мрії і сподівання, опоетизована своєрідна і неповторна краса природи рідного краю. Творча спадщина цих художників послужила міцною підвалиною для розвитку українського радянського образотворчого мистецтва. Художники наступної доби перейняли від своїх попередників основне - глибоку зацікавленість долею батьківщини і рідного народу, серйозне, відповідальне ставлення до своєї творчості, усвідомлення важливості її суспільної ролі, намагання порушувати в своїх творах важливі соціальні, національні, філософські і морально - етичні проблеми, передусім проблеми людської совісті, моральної відповідальності перед людиною суспільством.

Мистецтво XX ст. — мистецтво переломне, а не старий чи новий період його історії, і має риси, притаманні саме переломним періодам : мистецтво незадоволене і собою, і навколишньою дійсністю.

Мистецтво XX ст. належить епосі великих переворотів, війн, революцій. Світове мистецтво XX ст. інтегрує мистецтва практично всіх етнічних регіональних типів, яку б соціальне - історичну типологію вони собою не являли. Можна відмітити різний характер стильових рухів - нових і традиційних, зростаючих і згасаючих, локальних і загально значимих, глибоких і поверхових, тих, які строго відповідали соціальним чи національним умовам, в яких вони розвивались, чи формалізованих. На відміну від приблизно однотипних за структурою, кожна з яких пов'язана певною єдністю ідейного і стильового начал течій в мистецтві XX ст. -реалізму, романтизму, академізму, - мистецтво XX ст. Розпадається на течії, які формуються на різних основах і відрізняються одна від одної природою, об'ємом і складом своїх ознак. Однак кожна з цих течій у властивій їй формі дає свою відповідь на основоположне запитання -відношення художньої творчості до дійсності.

Історія образотворчого мистецтвва має великий методичний досвід практичного навчання живопису. В літературі є цінний матеріал, що містить технічні і технологічні поради живописної майстерності. Що ж стосується теорії живописної грамоти, то в цьому відношенні історична спадщина незначна.

Навчання професійній майстерності починається з того моменту, коли живописець приступає до роботи


Сторінки: 1 2 3 4 5 6