Першою стадією роботи над пейзажним етюдом є виконання рисунку олівцем, на якому має бути визначена композиція і розмічені всі елементи пейзажу. Формат цього етюду може бути вертикальним або горизонтальним.

Другою стадією роботи є визначення основних колірних і тональних співвідношень.

Третя стадія - узагальнена прописка, при якій уся поверхня картону покривається фарбою.

В останній стадії роботи основна увага художника повинна бути зосереджена на остаточному узагальненні тонових і колірних співвідношень. „Етюд - це запис стану природи, ефектів освітлення, колористичних особливостей, несподіваних композицій. В етюдах важливіше за все правдивість, нічого від себе, усе від природи! Спостерігати і фіксувати, обов'язково зберігати схвильованість від безпосередньої зустрічі з природою".

Крім етюдів з натури, корисно писати етюди по пам'яті. Робота по пам'яті заставляє уважно підмічати особливості стану природи, багатство її форм. Перш ніж перейти до роботи над довшими і більш складними за змістом етюдами пейзажу, паралельно з виконанням короткочасних етюдів необхідно навчитися кольором проробляти детально форми окремих елементів пейзажу, наприклад, частину стовбура спиляного дерева, декілька каменів, групу хмар.

Зміст пейзажу, життєвість його мотиву невід'ємні від композиції, художньо - цільного бачення натури, вибору головного, як в композиційне -пластичному відношенні, так і в колориті. Тому робота над довготривалим етюдом починається з пошуків композиції сюжету з відкритим простором, з наявністю переднього, середнього і дальнього планів.

В цей момент має значення вибір точки зору і відповідний формат паперу. Невірно сприймати будь - який етюд за завершену роботу, до чого часто схиляються художники - початківці. Картина не є збільшений етюд, в ній повинен бути продуманий композиційний замисел, створенню якого допомагає широке використання етюдного матеріалу. Правда, у великих майстрів часто бувало, що етюд, написаний безпосередньо з натури, завдяки своїм художнім властивостям переростав в картину,

Робота над пейзажною картиною в майстерні потребує наявності великого досвіду і накопичення допоміжного етюдного матеріалу . Збільшення розміру зобов'язує до поглибленого розкриття теми.

Велике значення у сприйнятті пейзажу належить фактурі і техніці виконання. Для пошановувачів живопису неоднаково, має картина матову, оксамитову чи блискучу поверхню. Такі особливості певним чином впливають на художньо-естетичний зміст картини природи.

Немає значення, в якому стилі, манері живописної подачі працює художник; більшу вагу має ідея твору, замисел, творчо осмислена думка, втілена на полотні, та цілісна, майстерна її подача.

Технологія і техніка живопису.

Техніка – це сукупність спеціальних навиків, способів і прийомів за допомогою яких виконується художня робота.

Знання техніки і матеріалів живопису, їх специфічних особливостей допомагає художнику реалізувати свій творчий задум, створити роботу на високому художньо-естетичному рівні.

Універсальної живописної техніки немає. Кожна техніка по-своєму володіє художніми достатками.

Свою назву акварельні фарби отримали від латинського слова aqua – вода. Інколи їх називають водяними фарбами. Однак, вода не лише розбавляє фарби.

Від інших живописних технік акварель відрізняється прозорістю фарбованого шару, який пропускає, а не затримує світло.

Акварель – це живопис, розведеними на воді прозорими фарбами.

Акварель наноситься на папір не густим шаром, а розбавлена водою, частково в розм’якшену водою основу, вона розливається по її вологій поверхні. Після висихання води, на папері залишається тонкий шар фарби.

Важливе значення мають пропорція води і фарби, а також тон і колір паперу. В акварелі дуже важливо зберегти колір чистим, а пофарбований шар тонким, прозорим.

В акварелі дуже важливо є те, що треба дати паперу (основі) добре ввібрати в себе фарбу. Щоб добитися потрібного тонально-кольорового рішення етюда, художник повинен застосовувати багаторазове перекриття одного фарбованого шару іншим.

Акварельні роботи потрібно зберігати в сухому місці, тому що від вологості вони псуються.

Методика роботи аквареллю.

Відмивка тонова, гризойль.

В техніці відмивки світло – тінь предметів, загальний тон зображення досягаються шляхом повторних накладень одного тону на інший. Кожне нанесення фарби робиться на сухому, пофарбованому шарі. Для відмивки треба розвести в стакані акварель і дати їй відстоятися 5-10 хвилин. На дні стакана залишається осад, який зливають в інший стакан.

Спосіб лісіровочного письма часто застосовують в живописі затемнених інтер’єрів. Лісіровка дозволяє досягти насичених кольорів. Якщо стоїть задача досягти інтенсивного кольору, наприклад треба зобразити оксамит, бронзу, золото, рекомендують використовувати метод лісіровки.

Алла – прима. Щоб прискорити роботу можна зразу нанести в один шар фарби потрібного тону і кольору. При такому методі роботи для кожної поверхні рисунку, а інколи для кожного мазка сплановуються окремі відтінки кольору.

Спосіб по-сирому (по сирій поверхні основи). Такий спосіб роботи дозволяє отримати легкі, прозорі, кольорові відтінки з м’якими переходами. Спосіб роботи по-сирому особливо успішно використовується в пейзажному живописі, коли потрібно передати туманний ранок, пасмурний день, небо.

Висновки.

Мистецтво, в тому числі і пейзаж, - це зовсім не переказ з натури. Це перетворена дійсність, для створення якої реальний світ є необхідним стимулом і невичерпною скарбницею. Мова створюваного світу відрізняється від мови „натурального" світу так само, як звук скрипки чи фортепіано від людського голосу. До мови мистецтва ми залучаємося, як правило, набагато пізніше, ніж до природи, уже використовуючи свій життєвий, практичний, науковий, етичний, естетичний досвід. При цьому нам доводиться переборювати так чи інакше усталені уявлення про красиве, цікаве, правильне. Як і для будь - якого пізнання, тут потрібні час, бажання і відповідні умови, що допоможуть артисту пізнати "правду і поезію справжнього живопису".

Малюнок тоді є твором мистецтва, коли вони мають якості, що становлять художню цінність в загальному досвіді мистецтва. Досвід мистецтва, в свою чергу, не є рівнозначним побутовому чи трудовому досвіду. Хороший лісник, пасічник